Українські народні казки

Трьомсин

Українська народна казка Буковини

Була дівчина. До неї ходили три хлопці, вона родила сина. Назвали його Трьомсин. Виріс він без тата, і мама померла, а син лишився самий. І пішов шукати собі служби. Чув він про бабку, що хоче наймити когось до коней. Іде він з луком і стрілами і побачив у гнізді на дереві птаха. Хотів Трьомсин його застрілити, а птах каже до него людським голосом:

— Не вбивай мене. Як тобі буде біда, я стану тобі в пригоді. І він не стріляв.

Іде далі, а на березі риба-щука лежить і не може добратися до води. Намірився він з лука в ту щуку, а вона каже людським голосом:

— Не вбивай мене. Як тобі буде біда, я стану в пригоді. І він не вбивав — кинув щуку у воду.

Іде далі і побачив, що бджоли літають у дупло. Захотів прорубати бардичкою дупло і дістати меду, а бджільна матка каже:

— Лиши нас, ми тобі станем у пригоді, як тобі буде трудно. І він лишив їх.

Добрався він до тої бабки і договорився, що буде служити в неї три дні. А тих три дні мали бути за три роки. Мав він пасти дванадцять кобил, і баба мала дати йому за це лошака, якого хоче.

Іде він пасти, а баба напекла сонних коржів і дає йому. Та баба була чарівниця. Вона наповіла кобилам, щоб тікали і щоб він їх додому не пригнав. Пігнав він ті кобили пасти, з’їв коржі і заснув. А кобили повтікали в ліс. Прокинувся — кобил нема. А та пташка, що він у неї хотів стріляти, прилетіла до него і каже:

— Не плач. Зараз твої кобили будуть.

Закричала та пташка, позліталися всі птахи і зачали тих кобил клювати. Кобили тікають додому, а він ззаду за ними. Баба йде в стайню, б’є кобил і каже:

— Щоб ви завтра додому не йшли. Ховайтеся так, щоб від вас не найшов.

І знов дає йому баба сонні коржі. Пригнав він ті кобили в поле, з’їв коржі і заснув. А кобили кажуть: «Сховаймося в морі, там він нас не найде». І повтікали в море. Пробудився він — кобил нема. Плаче. Та й нагадав про щуку, що її врятував. Прийшов до моря і покликав. А щука вчула, випливла і питає:

— Чого ти хочеш?

Він розказав про кобили.

— Не журися, зараз вони будуть.

Скликала щука всіх риб. Зачали вони тих кобил щипати, вигнали їх з моря, і вони побігли додому.

Баба б’є кобили, наповідає, щоб вони більше додому не прийшли, щоб добре поховалися. Знов дала йому баба з собою сонних коржів. Б’є баба кобил, а вони кажуть, як їх кусали риби. Невитримка була, і вони мусили тікати додому.

Він пігнав їх пасти, з’їв коржів і знову заснув. Пробудився — кобил нема. Плаче, а бджілка прилетіла й каже:

— Ти не плач. Я зроблю так, що кобили прийдуть. А ти йди за ними й гони їх додому.

Полетіли всі бджоли в ліс, найшли кобил, зачали їх кусати, і кобили побігли додому, а Трьомсин пішов за ними.

Пригнав він кобили, і треба робити з бабою розрахунок — вибрати лошака. Одинадцять лошаків було файних, а оден — куршивенький. Але баба забрала з усіх тих лошаків силу і вклала в того куршивого: думала, що він вибере собі найкращого, а того куршивого лишить. Одна кобила, мати того куршивенького лошачка, сказала йому тихо: «Ти бери мого, отого куршивого».

Іде з ним баба у стайню і каже:

— Вибирай, котрого хочеш. А він їй:

— Я не хочу вас покривдити — беру цего маленького, куршивого. А баба не хоче його дати. Він і каже:

— Ми погодилися, що я возьму, котрого схочу.

І баба не мала, що сказати, то й взяв він того лошачка. Лошачок каже:

— Сідай на мене і поїдем, куди тобі треба. Куди хочеш їхати?

— Я хочу шукати служби, хочу десь наймитися.

Їдуть вони, бачать — лежить золоте перо. Трьомсин каже:

— Стань, коню, я возьму це перо.

— Не бери, Трьомсине, — каже коник, — бо буде тобі біда.

— Яка ж мені може бути біда? Я знайшов. І взяв те перо.

Їдуть вони далі — лежить золотий перстень.

— Не бери, Трьомсине, — каже коник, — бо буде тобі велика біда.

— Яка мені може бути біда? Я ж не вкрав, а найшов. І взяв той перстень.

Їдуть далі, а там лежить золота підкова. Каже він:

— Стань, коню, я возьму підкову.

— Не бери, Трьомсине, бо буде тобі велика біда.

— Яка ж мені може бути біда? Я найшов. — І взяв ту підкову. Приїхали вони до одного пана найматися. Той пан був самий не мав жінки. Трьомсин каже:

— Я приїхав до вас наймитися. Але я з конем. Треба, щоб коло мене й кінь був.

— Добре, — каже пан, — веди коня в стайню.

Трьомсин дуже старався, дуже добре все робив, і пан його любив. А в пана були слуги, котрі служили в него вже довго — вони Трьомсина не любили. Поклав він собі у стайні золоте перо, і те перо йому світить. Слуги йдуть до пана й кажуть:

— Пане, у Трьомсина є золоте перо, і він сказав, що принесе вам золотого птаха, з котрого перо.

Пан його кличе та й каже йому це. А Трьомсин плаче:

— Відки я знаю, де той птах? Я найшов перо на дорозі.

— Як не принесеш птаха, то мій меч, а твоє — горло, — каже пан. Іде він до коня й скаржиться. А кінь йому:

— Я тобі казав: «Не бери, бо буде тобі біда». Тепер, — каже йому кінь, — іди до пана і скажи, най дасть тобі в скляночки всіляких спиртних напоїв.

Пан дав йому всіляких напоїв, і каже йому кінь:

— Сідай, поїдем.

Поїхали вони в сосновий ліс, а там висока сосна і там того птаха гніздо. Каже кінь Трьомсинови:

— Лізь до того гнізда і розклади там усі скляночки. А Трьомсин йому:

— Як я так високо полізу?

— Нічого, лізь, я тобі допоможу.

Почав лізти, а кінь форкнув, і він опинився на самім вершку. Порозтикав усі скляночки, а птах прилетів і з кожної скляночки покуштував. Та й став п’яний. Сів на гніздо і заснув.

— Гай, лізь знов на сосну.

Форкнув кінь, і Трьомсин опинився коло гнізда. Узяв того птаха, зліз, і повезли вони його до пана.

Приніс Трьомсин панови птаха, дав і далі робить у пана, як робив. А пан такий задоволений, ще май більше люби його, а на тих слуг покрикає. Слуги Трьомсина на люблять.

Поклав Трьомсин собі в стайні золотий перстень, щоб йому світив, а слуги то побачили та й кажуть панови:

— У Трьомсина є золотий перстень, і він казав, що приведе вам ту паню, з якої той золотий перстень.

Пан кличе його. Він приходить, а пан йому каже:

— Приведи мені ту паню, з якої золотий перстень.

— Пане, відки я возьму ту паню? Я ж перстень на дорозі найшов.

— Не приведеш, то мій меч, а твоє — горло.

Іде Трьомсин до коня та й розказує, що сказав пан.

— Я ж тобі казав: «Не бери, бо буде тобі біда». Іди до пана і скажи, най пан дасть тобі десять чоботів. Але аби й одному пари не було: щоб були чорні, червоні, зелені — всякі.

Пішов він до пана і каже це. Пан дав йому такі чоботи. Трьомсин сів на коня і поїхав до моря. Кінь йому й каже:

— Розклади всі чоботи коло моря.

Він розклав, а з моря виходить морська паня. Він їй:

— Паньо, купіть у мене чоботи. А паня йому:

— Мені треба поміряти, а я вас боюся. Відійдіть далі.

Він відійшов, а вона міряє, міряє — нема пари до чобота: то запхала обидві нозі в оден чобіт. Тоді він взяв її і повіз до пана.

Та й робить собі далі в пана. І поклав у стайні золоту підкову. Вона йому світить, а слуги кажуть панови:

— У Трьомсина є підкова. Він казав, що приведе вам того жеребця, з-під котрого золота підкова.

Пан кличе його й каже:

— Приведи мені того коня.

— Відки ж я його возьму? Підкову я на дорозі найшов.

— Як не приведеш коня, то мій меч, а твоє — горло.

Іде він до коня і розказує йому це. А кінь знов йому каже:

— Я тобі казав: «Не бери, бо буде біда». Іди до пана й скажи, най дасть тобі десять пудів клоччя і десять пудів смоли.

Пішов він до пана, і пан дав йому клоччя й смоли. А кінь то в смолу качався, то в клоччя. Обкачався, і поїхали вони знов до моря. Приїхали, кінь Трьомсина заїржав, а з моря вискакує жеребець. Обидва коні кусаються, а морський жеребець не може вкусити коня, забивається його рот смолою і клоччям. Та й переміг кінь Трьомсина. Придержав морського жеребця, а Трьомсин скочив на него і їде. Кінь Трьомсина форкне ззаду, і той жеребець спокійно йде, куди Трьомсин хоче. А за тим жеребцем з моря вийшли дванадцять кобил та й біжать за ним. І привів Трьомсин усіх тих коней до пана.

Пан його ще більше любить, а ті слуги бачать, що він їм заважає, та й кажуть панови:

— Трьомсин казав, що всі ці кобили подоїть, і буде молоко кипіти, а він скупається в ньому.

Вони хочуть, щоб Трьомсин таки пропав. Пан кличе його та й каже йому це зробити.

— Пане, та я зварюся. Як я буду це робити?

— Як не зробиш, то мій меч, а твоє — горло. Іде він до коня та й розказує йому про свою біду.

— ...Як я буду це робити? А кінь йому:

— Не журись, це не страшне: я буду коло тебе.

Він доїть кобили, а кінь стоїть, форкає, і кобили стоять тихо. Подоїв усі кобили, і каже йому кінь:

— Іди до пана й скажи: «Як я буду купатися в молоці, най мій кінь буде коло мене, аби він видів мою смерть». І скачи в молоко, не бійся.

Пішов він до пана і сказав це. Пан дозволив. Молоко кипить, а кінь стоїть, форкає, і молоко робиться студене. Трьомсин скочив у те молоко і такий красивий з него вийшов, що ніде красивішого не було. А пан як побачив, що він такий красивий, то й сам скочив у то молоко і зварився.

Трьомсин заволодів усім тим добром, женився на тій пані, а тих слуг порозгонив. Тут і казці кінець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Рухотин, Хотинського району, Чернівецької області
4 липня 1985 року
Оповідач: Ліснича Євдокія Семенівна (1908)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.