Українські народні казки

Тхір

Українська народна казка Полтавщини

Був собі дід та баба, і внадився до них тхір курчат тягати. Перетягав усіх, а тоді прийшов і куріпочку забрав. От дід і каже:

— Піду я, бабо, тхора вб’ю.

Та й пішов. Іде та й іде, дивиться, аж лежить кізячок.

— Куди ти, діду, йдеш? — питає.

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вдвох, аж лежить лико.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли втрьох, аж лежить кийочок.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вчотирьох, аж лежить жолудик.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Пішли вп’ятьох, аж лізе рак.

— Куди, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Ідуть вшістьох. Аж біжить півник.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— Візьми й мене.

— Ходім.

Прийшли до тхорової хатки, а його нема вдома. Вони й поховались там. Жолудик у піч поліз, кізячок на порозі ліг, лико під порогом, кийочок на горище заліз, рак у помийницю вскочив, півник на жердочку сів, а дід на піч ліг. От прибігає тхір, а жолудик з печі:

Тхоре, тхоре, що то буде.
Прийшли в гості добрі люди,
Хочуть тебе вбити,
Куріпочку освободити.

Тхір говорить

— Що то таке?

А жолудик розігрівсь добре та тільки лусь, лусь! Як злякається тхір, та до помийниці, а рак його за ногу. Він на жердочку, а півник його клюк у голову. Він до порога, посковзнувся на кізячкові, упав та заплутався у лико, а кийочок з горища упав, та й убив його. Дід забрав куріпочку, півника, курочок та й пішли додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

60 (4646). Тхір. СУС —, порівн. з сюжетом «Бременські міські музиканти». Записала Данч Мар’яна (5 клас) 2008 року. Федоренко Лідія Іванівна (1938). Полтавська область, Лохвицький район, Мехедівка

Тхір

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі в одному селі дід та баба. Усе б нічого та внадився до них тхір курчата красти. А коли всіх перетягав, то прийшов і останню курочку забрав. Сидить баба та й плаче, а дід і каже:

— Чого ти, бабо, плачеш? Та я піду, того тхора вб’ю, хоч тобі на комір хутро буде.

Та й пішов. Іде та йде, дивиться, аж лежить котик.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходімо.

Пішли вдвох, аж лежить собачка.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходімо.

Пішли втрьох, аж біжить зайчик.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходімо.

Пішли вчотирьох, аж біжить півник.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Тхора бити.

— І я з тобою.

— Ходімо.

Йдуть далі, а назустріч рак. Вони й йому розказали, куди йдуть. Рак пішов з ними. Прийшли, аж стоїть тхорева хатка. Вони в ту хатку, а тхора нема. Поховалися там: котик у піч поліз, собака на порозі ліг, зайчик під порогом, півник — на жердочку злетів. А дід поліз на піч і ліг. От прибігає тхір, а котик у печі розпарився та й співає:

Тхоре, тхоре, що то буде?

Прийшли до тебе добрі люди.

Хочуть тебе вбити,

Курочку захистити.

А тхір і каже:

— Що це таке?

Котик знов своєї, а ще як розігрівся добре, то тільки луск! луск! Як злякався тхір, та до помийниці, а рак його за ногу, він на жердочку, а півник його у голову: дзьоб! Він тоді до порога, послизнувся, упав та й убили його. Тоді дід забрав курочку та тхорячу шкуру і пішов додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

39 (4165). Тхір. СУС —. Записала Доманенко О. М. 2008 року. Дяченко Ольга Іванівна (1928). Чернігівська область, Бобровицький район, Нова Басань