Тільки ж батько помре
Українська народна казка Чернігівщини
Жив в однім селі дуже багатий чоловік. Все в нього було, і воли, і корови. Тільки щастя не було, Бог діток не посилав. Ось й став він журитися: «Старію я й старію, а жінка ж молода. Кому ж все це дістанеться, як мене не стане? Поплаче вона для годиться, а тоді ге -ге-ге та й -ги-ги і швиденько знайде собі полюбовника, та й заживуть на моїх мозолях».
Отак гірко думаючи, надумав він піти щастя попитати в одного знахара, що в нього була така книговиця, яка всім долю одкривала. А як надумав, то взяв гостинця щедрого та й пішов.
Прийняв його знахар. Розгорнув дід ту книговицю грубу. Довго щось шукав, довго щось читав, а тоді й каже:
— Інтересно тут про твою долю написано. Можна оставить усе як є. І житимеш ти довго, аж до самої старості. А можна й перемінити. Появиться в твоїй сім’ї дитятко. Да тільки батько того дитяти на третій день і помре. Рішай!
Чоловік аж за голову бідний вхопився. І дитя ж хочеться мати, щоб йому все оставити. І помирати ж не хочеться, бо ж іще дужий. Думає: «Помирати все ж одно доведеться, скільки не живи. А без дітей яке воно життя. Таке, як ото молоко з крейди». Й махнув рукою, а будь, що буде. Хай дитятко родиться.
Ось так невдовзі жінка його молода й обтяжіла. Чоловіку б радуватися, а він смутний та невеселий ходить. І чим ближче до розродин, тим печальнішим й печальнішим стає.
Коли це родилося у них дитятко. Та таке славне, та ще й хлопчик. Радіють усі. А хазяїн ходить сам не свій. Сів за стола та й давай
заповіт писати. Що синові, що жінці. Рідня з нього чудується, а він знай своє робить. Списав, перевірив.
На другий день пішов в поле. А воно широке, велике, ледве за день сходив прощаючись. Зайшов і до коней, і до корів, і до овечок, серце собі надесятеро рвучи.
А на третій день, як стало світати, ліг на лаві, руки склав і смерті чекає, Рід давай питати його що та як. Мовчить, а жінка голосить. Лежить, бідолаха, жде свого кінця. Бо ж сказав знахар. ясно: «На третій день, як родиться в сім’ї дитя — батько вмре».
Коли це забігає в хату жінка сама не своя та:
— Ой Господоньку, та чого ж ти розлігся? Вставай, раду давай. Сусід на чердак ліз, драбина тріснула—убився, убився зовсім!
Глянув чоловік на дитину, а воно зеленооке, як сусід. Та що мав робити, пішов споряджати батька того дитяти.