У страху очі великі
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід, баба, онучка та курочка. Кожен день вони за водою ходили, додому носили. Дід несе, а вода з відра хлюп-хлюп-хлюп. Баба за дідом чеберяє, вода з відра хлюп-хлюп-хлюп. Онучка за бабою йде, а вода з відра хлюп-хлюп-хлюп. Курочка за онучкою поспішає, а водичка на землю хлюп-хлюп-хлюп.

Раз пішли вони по воду, зачерпнули і мандрують додому. Попереду дід виступає, за дідом бабка виступає. Проходять повз груші, а на гілочці груша висить. Давно поспіла, набридло їй на гілочці висіти. «Хто б допоміг мені з гілочки впасти», — думає вона.

Тут де не взявся вітерець, грушу хитнув і поспіла грушка впала додолу, та прямо дідові під ноги.

Від несподіванки злякався дід, злякалась баба, злякалась онучка та курочка. Вони відра покидали, воду розлили, коромисла в різні боки полетіли.

І дома від страху ледь віддихались.

У страху очі великі
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі бабуся старенька, онучка маленька, курочка біленька та мишка сіренька. Щодня ходили вони до струмка по воду.

Ось одного разу ідуть назад через город, а там під яблунькою зайчик сидів. Раптом вітерець налетів, яблуньку хитнув, яблучко гуп, прямо зайчикові в лоб. Стрибнув зайчисько прямо нашим водоносам під ноги. Злякалися вони, відра покидали й тікати! Бабуся в хату сховалася, онучка за хату, курочка на піч злетіла, а мишка під піч схоронилась.

Бабуся охає:

— Ох! Ведмедище мене ледь не задавив!

Онучка плаче:

— Ой! Який же вовчище, ледь не з’їв!

Курочка кудахче:

— Ко — ко — ко! Лисиця мене ледве не схопила!

Мишка пищить:

— Пі — пі — пі! Котисько вусатий якого жаху на мене нагнав!

А зайчик маленький до лісу прибіг, під кущик сховався і думає: «Он які жахи пережив. Чотири мисливці за мною гналися, і всі з собаками. Добре що врятувався.»

Таки не дарма кажуть: «У страху очі великі, і те, чого нема, побачиш!»