Улюблені прикраси Мокринки
Українська народна казка Кіровоградщини
Колись давно, ще за сивої давнини, у маленькій хатині край села жила дівчинка Мокринка з матір’ю. Вони були бідні, але дівчинка мала невеликий золотий гребінець і золоте намисто. Ці прикраси дісталися їй від бабусі. Мокринка тішилася ними і часто бавилася. Заколювала волосся гребінцем, на шию чіпляла намисто, сідала біля струмка і дивилася на своє відображення.
Якось дівчинка замріялася над водяним дзеркалом. Аж чує голос матері:
— Мокринко, треба пшона натовкти!
— Зараз, — відказала донька, а сама навіть не ворухнулась.
— Мокринко, чого ж ти баришся? — знову озвалася мати. — Адже час обід варити.
А донька їй у відповідь:
— Та зараз йду!
Дівчинка підвелася, насипала проса в ступу й почала хутенько товкти. Аж упріла біля роботи.
«Коли б гребінець та намисто не потьмяніли від поту», — подумала вона. Та й зняла з шиї намисто, а з волосся гребінець і почепила це все на небо, що зависло над її головою.
А тим часом від ударів товкачки небо все вище піднімалося. Коли ж нарешті Мокринка помітила, воно піднялося дуже високо. Дівчинка хотіла дістати свої прикраси, та марно. Вона заплакала і покликала матір. Але й та не змогла їй допомогти.
Шкода було мамі доньки. А ввечері вони побачили на небі золотий гребінець — місяць і розсипані довкола зорі.
Зраділи, милуючись красою місяця і зір. А матуся додала:
— Тепер не тільки ти, а й багато інших людей зможуть милуватися ними.