Українські народні казки

Уперта жінка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В деякому царстві, в деякому государстві жив собі мужик зі своєю жінкою. Живуть довго, вже й до старості йде, а дітей не мають.

Жінка лайлива-сварлива була та ще й вродою невірна (негарна), не було бідному чоловікові від неї спокою. А вже зла була та вперта, що не сказати, ні пером описати.

Коли чоловік попросить щось зробити, то не зробить жінка або зробить все навпаки. І так терпів-терпів чоловік, та терпець увірвався.

І вирішив провчити жінку. Через річку зробив чоловік місточок та такий ветхий (ненадійний) був, так під ходою людською прогинався майже до самої води.

— Жінко, не бери важкої ноші, бо зламається місточок

— А нарошне візьму!

Взяла важку ношу та й пішла через міст. Вийшла на місточок та й почала розхитувати його. Дійшла до середини, а місточок і розламався навпіл, пішла жінка на дно зі своєю ношею. Тільки бульки здулися над поверхнею річки.

Пожурився, поплакав чоловік, а робити нічого, треба жити.

Живе своїм новим життям, своїми турботами. Поїхав на річку, на риболовлю, тільки-тільки закинув сак, щоб риби впіймати, а сак потягнуло аж до самого дна.

Хоче витягнути, тягне, тягне витягнути не може.

— Оце риби впіймав, мені буде, ще й в селі продам, гроші полічу.

Смикнув з усієї сили. Дивиться, а в сачку сидить чоловік, та й зовсім не чоловік, а щось непевне. «Може, жінка моя». З ляку ледь не випустив сак, а

з-під води чує голос:

— Будь ласка, старий, витягни мене! Я Водяник.

Старий витягнув, а в саку й справді сидів сам Водяник. Чорний-чорний волохатий. А, що вже страшний ні сказати, ні описати. Ну справжній нечистий, тільки без ріжок.

— Ну, чоловіче, допекла мені твоя жінка до самих печінок. Не можу з нею в одній воді жити. Дам тобі скриню золота, тільки забери або навчи, як її позбутися.

— Навчу, тільки золото вперед давай!

Жаль золота Водянику, але віддав, бо клята стара допекла до смерті.

— Ти скажи жінці, щоб на землю не йшла, а жила в річці. Відразу зробить навпаки. Так і зробив Водяник. А вже наступного дня лиха жона біля мужа свого.

— Ось я і прийшла.

А чоловік говорить:

— Жінко, в нас золота не міряно, дивись, не ходи попідтинню.

— А от і піду.

I до сих пір ходить стара милостиню збирає.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

205 (5443). Уперта жінка. СУС 1164. Записано 2008 року. Степова Олександра Мефодіївна (1922). Черкаська область, Шполянський район, Терешки