Українські народні казки

Усіх лихам лихо

Українська народна казка Поділля

Якось захотілося дізнатися цареві, хто в його царстві найрозумніший. Зібрав він усіх міністрів і каже:

— Загадаю вам три загадки. Відгадаєте — бути вам міністрами, а не відгадаєте — йдіть собі, куди знаєте!

Погодилися міністри, навіть договорити царю не дали. Цар і питає:

— Хто на світі найщедріший? Хто на світі найшвидший? І чи є на світі є лихо, що всім лихам лихо?

Почали міністри радитись. Кожний своє пропонує, та все марно. Тоді й кажуть вони царю:

— Ні, ці загадки відразу й не відгадаєш.

— Так приходьте з відповіддю через три дні ! — каже цар.

— Три дні для таких загадок мало. Дай нам, государю, хоча б два тижні.

Погодився цар. Пішли міністри по всій країні наймудріших мудреців розпитувати. Та ніхто не міг дати відповідь на жодну загадку.

Коли час вийшов, зібралися міністри у царській палаті. У цей час з вулиці почувся веселий спів гончара:

— Купуйте, купуйте горщики!

Один з міністрів і каже:

— Пресвітлий царю, дай наказ, щоб ніхто не мав права кричати під царськими вікнами .

— Хай собі співає, коли лиха не знає! — відповів цар.

Інший міністр і міркує: «Чи не відгадає цей гончар загадки?» Подумав так і побіг на вулицю.

— Послухай, чоловіче! А чи не знаєш ти, хто на світі найщедріший?

А гончар посміхнувся і відповідає:

— Та хіба це загадка? Я і не такі відгадував! А над цією і замислюватися не треба!

Міністр аж очі витріщив.

— Дай сто золотих, скажу відгадку, — запропонував бідняк.

Міністр не став торгуватися, відрахував сто золотих, а чоловік і каже йому:

— Щедріша за всіх земля. Хто живе, що росте на ній, вона всіх живить.

Задоволений міністр повернувся у палати і похвалився двом іншим, що гончар продав йому відповідь на першу загадку. Міністри й собі побігли до бідняка. Міністр, який першим наздогнав гончара, питає:

— А чи не знаєш ти, хто на світі найшвидший?

А бідняк відповідає:

— Дай сто золотих, скажу!

Шкода було міністру гроші віддавати і став він торгуватися. Та бідняк на своєму стоїть. Довелося міністру віддати сто золотих. Взяв гончар гроші і каже:

— Найшвидша у світі думка. Думкою увесь світ миттєво можна облетіти.

А тут ще один міністр наспів і питає:

— А чи не знаєш ти, яке на світі лихо, що всім лихам лихо?

— Знаю, — не замислюючись;відповів простолюдин, — плати сто золотих, скажу.

— Хіба ти не бачиш, з ким розмовляєш. Я царева права рука! — загримав міністр. — Тому повинен ти мені безкоштовно відповісти.

— Бідній людині я б задарма відповів, — відмовив гончар, — коли ти міністр, то знайдеш, чим заплатити.

Розлютився міністр, став погрожувати. А той стоїть на своєму. Не заплатив міністр і пішов до палацу, а там вже двоє міністрів дали відповідь на перші загадки.

— А ти що мені скажеш? — питає цар жадібного міністра.

Перелякався той і негайно побіг до бідняка і став давати йому сотню. А простолюдин і каже, що сьогодні відповідь за гроші не продається.

— Візьми хоч тисячу золотих! — запропонував жадібний міністр.

Та гончар не погоджувався.

— Змилуйся наді мною, що завгодно зроблю для тебе! — умовляв міністр.

— Добре. Посади мене на воза і вези на царський двір, — сказав бідняк.

Бачить міністр, що другого виходу немає, впрягся в голоблі і повіз з горщиками в палац. Побачив цар, як міністр тягне на собі віз, подав знак, щоб той зупинився.

— Хто тебе везе ?- питає він у простолюдина.

— Дурна голова. Гірше цього лиха нема. Бо дурна голова-усім лихам лихо!

З того дня гончар став головним міністром, а жадібний міністр став горщики ліпити.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

136 (6829). Усім лихам лихо. СУС —. Записала Лавренюк Сніжана 2009 року. Хміль Марія Павлівна (1952). Вінницька область, Калинівський район, Тетіїв