Українські народні казки

Учи лінивого не молотом, а голодом

Українська народна казка Закарпаття

Жив собі досить заможний чоловік. Мав дев’ятеро дітей, радів їм, любив їх. Та між тими дев’ятьма була одна дуже лінива дівчина. Не пряла, не мила, не шила. Тільки перед дзеркалом сиділа. Бувало, з ліжка встане, до дзеркала сяде і так до самого вечора. А коли на неї глянути — здорова, дужа, така, що за двох могла б робити.

Може, вона й не була б такою лінивою, коли б батьки її так сліпо не любили. Правда, сам батько інколи ганьбив:

— Люди сміються, що ти така лінива! Та мати відразу:

— Е, коли нашій дівці робити! Вона ще маленька. Прийде час! А зараз не чужий, а наш хліб їсть!

Так минав час! Дівчина нічого не робила.

Журиться сам батько, не знає, що з дочкою робити. «Коби трапився такий чоловік, щоб привчив її до праці! Та тільки, аби не збиткував!» — думає сарака батько.

Прийшов до ґазди один чоловік з сусідьного села та й каже:

— Віддайте свою дівку за нашого сина. Він і палець на неї не покладе, а робити навчить.

Ґазда зрадів. Він саме про таку родину й думав, щоб без бійки і плачу навчилася працювати.

— Ой, та я свою донечку радо віддам за вашого сина. Ще й добру частку їй дам!

Поженилися молоді. Забрав після весілля чоловік жінку до себе, в сусіднє село.

Почала вона жити в новій родині.

Як буває у простих людей, рано-вранці всі встають, беруться до роботи. А молодиця вилежується, лінується встати. Та ніхто їй не каже злого слова. А вона радіє тому. «От, — думає, — життя! І тут буде, як у мами за пазухою!» І далі лежить собі.

Коли їй набридло лежати, встала, сіла коло вікна, дивиться на вулицю, на двір, на село. Так і просиділа до полудня.

Зібралася родина на полуденок. Батько чоловіка питає:

— Ну, челяде чесна! Хто що сьогодні робив?

Мати поралась у хаті, син на дворі, діти пололи грядки. Словом, працювали всі, й кожен заробив обід.

— А ти, невісточко, що робила? — питає старий.

— У мене і звички такої нема, аби щось робити!

— Коли, небого, ти нічого не робила, не заслужила і їсти... Всі смачно пообідали, а невістка лиш облизалася. Не їла цілий день. Удома було б інакше. Мати потай дала б їй скибку хліба, та ще й з маслом. А тут подати хліба нема кому.

Наступного дня молодичка встала рано, голод не давав довго спати. «Не буду нічого робити, помру з голоду», — думає собі.

Готувала свекруха сніданок, невістку не просила допомагати. А та сама взяла відро й принесла води з криниці. В полуденок старий каже:

— Ну, челяде чесна! Хто що сьогодні робив? Кожний сказав, що робив. А мати про невістку:

— Наша невістка принесла відро води.

— Добре, — говорить старий. — За те, що принесла води, дайте їй горня води.

Випила бідолаха воду, поплакала, а ввечері голодна знову лягла спати.

Третього дня встала ще раніше. Допомогла старій принести води, зварити токан.

На полуденок господар каже:

— Ну, челяде чесна! Хто що сьогодні робив?

— Всі працювали!

— І наша невістка, — говорить стара. — Вона допомогла мені води принести, токан зварити.

— Дайте їй горня води і ложку токану! — велів старий. Ковтнула молодичка ложку токану, запила водою і все.

Голодна залишилася. Коли лягала спати, подумала собі: «Якщо й далі так робитиму, змарнію, ослабну... Голод — біда!»

Ще тільки зоріло, а невістка уже на ногах. Робила все, що тільки треба було на ґаздівстві. Корів подоїла, свиней погодувала, хліб замісила, в хаті підмела, білизну намочила...

Минув тиждень. Рідні захотіли відвідати доньку. Одної неділі батько зібрався до своєї дочки. Приходить, а у сватів нікого нема, сама тільки його дочка порається. Інші пішли до села.

— Як ти маєшся, донечко?

— Добре, няньку!

— Не збиткують тебе?

— Ні, няньку.

Дивиться батько й не впізнає доньку. Донька не ходить по хаті, а бігає, не робить, а горить їй робота в руках. Ще й батька дочка попросила допомогти їй.

— Чистіть, батьку, картоплю, бо тут дивний звичай: коли хтось не робить і кусника хліба не дістане.

Взяв старий картоплю, чистить.

Заходить сват, сваха, зять. Заходять інші діти свата.

— Та що ви, сватику, чините?

— Чищу картопельку! Каже донька: хто у вашій хижі не робить, той і їсти не дістає.

— У нас так! Правду каже. Видите, свату, яка з неї робітниця!

— Та кажіть, як ви її навчили робити?

— Е, навчили ми її не молотом, а голодом! — промовив сват.

Принесли сватове пива, випили, поговорили собі, які науки на світі бувають...

Походження та примітки

Учи лінивого не молотом, а голодом. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1370А *. Подається аа: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 97 — 100. Варіанти: Ільтьо — Архів П. В. Лінтура.; Васько — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).