Українські народні казки

Федір Набильник

Українська народна казка Бойківщини

Був їден чоловік. Жив сам, без жінки, без дітей. І подумав собі: «Що я буду бідувати?» Взяв зшив собі убрання з простого полотна і написав на тім убранню на плечах: «Я називаюся Федір Набильник. Я є наймоцніщий на цілу державу». Вийшов з дому, сів собі на кобилу, на таку шкапугу, взяв косу і поїхав.

Заїхав він у місто і написав об’яву: «Я є наймоцніщий. Хто би за мною ішов, то не сміє йти ані ззаду, ані спереду». І прибив ту об’яву на міністерський дім. Пішов собі поза місто, ляг на поли і там спить собі. А кобила пасе траву.

Надійшов їден силач на ім’я Дубовик. Прочитав тоту об’яву і подумав: «Досить я моцний, але трапився ще моцніщий від мене. Мене спровадили тут, аби я вбив потвору».

Вийшов Дубовик за місто на то поле і каже:

— Добрий день, Набильник! Де я маю ставати: чи ззаду тебе, чи спереду? — питає.

Той каже:

— Збоку.

Іде другий силач у то місто. Горовик зветься. Прочитав об’яву і йде тою самою дорогою за місто.

— Добрий день, Набильник! Як я маю ставати — ззаду тебе чи спереду?

— Там, де Дубовик. Там маєш стояти.

І сидять вони. Сонце схиляється поза полуднє. Дубовик і Горовик витягають свої шаблі і гострять. А Федір Набильник дивиться на них і собі гострить косу. Коса дзвонить: «Дзень-дзень!» А шаблі тихо гостряться, не чути їх. Каже Дубовик:

— У Набильника добра зброя, бо дзвонить. А в нас не така. Дождалися вони на тому полі вечора. Каже Набильник:

— Хлопці, ідіть на границю, там має прийти потвора. Хто буде битися з нею?

Обзивається Дубовик. Федір Набильник каже:

— Ти підеш.

І пішов він вночі, о дванадцятій годині. Виходить потвора з трьома головами.

— То ти Федір Набильник? А Дубовик каже:

— Я.

Каже потвора:

— Я читав про тебе на об’яві. Що, будем битися чи миритися?

— Будем битися.

І їмили битися. Дубовик відтяв потворі три голови і приносить їдну показати Набильникови. Той каже:

— Кинь голову потвори в корч.

Так Федір Набильник сказав. Та й сидять вони далі на полі всі три. Приходить другий вечір.

— Хто тепер піде на сторожу? — питає Федір Набильник. — Ти йди, Горовик.

І пішов Горовик. Чекає. Іде о дванадцятій годині потвора та й питає:

— То ти Федір Набильник? Горовик відповідає:

— Я.

— Що будем робити? Битися чи миритися? — питає потвора. Відповідає Горовик:

— Я не прийшов миритися. Прийшов битися.

І відрубав потворі шість голів. Взяв їдну голову і приносить показати Набильникови. Каже Набильник:

— Возьми та кинь голову потвори в корч. Той кинув.

І сплять вони цілий третій день. Увечір каже Набильник:

— Хто піде сторожувати? Бо ще їдна потвора приходить, на дев’ять голів.

І каже Набильник: -...Підете оба. А Дубовик каже:

— Ми оба ходили, тепер іди ти, Набильнику.

Набильник слабий, він не має сил. Але не хоче тратити свій гонор. І мусить іти. Та й пішов. Дванадцята година. Виходить потвора на дев’ять голів.

— То ти Федір Набильник? — питає.

— Я, — каже Набильник.

— Що будем робити, битися чи миритися? Я читав об’яву, що ти наймоцніщий.

А Набильник каже:

— Будем битися.

Але Набильник не злазить з кобили, а так на кобилі й сидить. Дістав Набильник страх і зачав від потвори утікати. Потвора за ним, по дорозі його доганяє. А він з кобилою скочив з дороги вбік і заїхав у трясовину, млаку. Кобила залізла в млаку та й далі не годна йти. Федір скочив з кобили і зачав утікати по трясовині. Потвора залетіла за ним у ту трясовину і завалилася там, лиш голови наставила з болота. А Федір Набильник увидів, що потвора не вилізе відтам, взяв косу і повідрізував їй усі дев’ять голів. Та й прийшов т’своїм товаришам. І сказали товариші:

— Ти правдивий силач.

І розійшлися вони всі три. Кожний пішов у свою дорогу.

А тут царі починають війну. Цар Хапун іде на царя Хропуна. Хропун прочитав об’яву і приказав всьому свому війську шукати Набильника. Прийшли шандари, найшли Федора Набильника і привели до царя Хропуна. І каже цар Хропун до Набильника:

— Я читав твою об’яву, що ти наймоцніщий на цілу державу. Поможи мені відбити Хапуна, і я даю тобі половину царства.

— Як ти, царю, даєш мені половину царства, — каже Набильник, — то лізь на піч і хропи, а я буду воювати з Хапуном.

І дав Хропун Набильникови свою корону, все своє дав, і командує Набильник. А цар Хропун спить.

Дав приказ Набильник усім генералам, усій службі військовій, аби всі майстри з цілої держави посходилися до царя. Усі кравці, шевці і інші — всі, хто є в державі, мають прийти до царя з своїм начинням. Прийшли вони, і Федір Набильник сказав, що за три дни вони мають наробити дерев’яного війська. Має бути три полки війська дерев’яного. І за три дни вони зробили все повністю. Вночі винесли то військо за місто, а правдиве військо сховав Набильник у лісі. І написав до царя Хапуна: «В шесті годині рано виступаєм до бою». Вийшло Хапунове військо і стріляло по тому дерев’яному війську від шестої години ранку до четвертої дня. Тоти б’ють, а дерев’яне військо не паде.

І посилає Набильник двох жовнірів до Хапунового війська.

— Чого ви б’єте? — питають післанці.

А Хапун каже, що вже не має ані їдної кулі, всі вистріляв.

Тоді бере Набильник своє військо з лісу. І вистріляли все Хапунове військо, а самого Хапуна взяли в полон. Аж тоді збудили Хропуна-царя.

— Що скажеш, царю Хропуне?

— Озміть його, царя Хапуна, запхайте ’го в гармату і стрільте ним туди, відки прийшов.

Так вони й зробили. І тоді Набильник став царем. А я пішов до Родовець, та й ті байці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
18 грудня 1990 року
Оповідач: Бренич Федь Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.