Українські народні казки

Фі-іть пропало

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі оден чоловік та й другому продав теля. Та й ще одному продав його, та й третьому. Та й набрав за то теля грошей від десятьох чоловік. Зійшлися ті люди та й питають:

— Ти думаєш нам давати теля? А він каже:

— Теля одно, а вас багато. А грошей я вже не маю. Хіба передавайте мене в суд.

Вони передали його в суд. Виходить тому чоловікови повістка. Іде він по дорозі, такий зажурений. А навстріть іде циган. Та й каже:

— Що ти, Іване, такий зажурений?

— Та впав у біду.

— У яку біду?

— Продав, — каже, — одному теля, другому. І десять чоловік їх набралося. Теля одно, а гроші я на байфус пустив *. А вони подали в суд. Іду на суд.

Циган каже:

— Дай мені оден злотий, то пораджу тобі, що робити.

— Я тобі дам два злоті, — каже Іван. А циган йому каже:

— На все, що тобі будуть на суді казати, ти відповідай: «Фі-іть, пропало». І більше нічого не кажи.

Іван приходить на суд, суддя питає: — Ти брав гроші в цих людей? А Іван каже:

— Фі-іть, пропало. Суддя питає:

— Приходили до тебе люди за телям чи ні? А він:

— Фі-іть, пропало.

Суддя розсердився і крикнув:

— Ти будеш говорити чи ні?! А той далі:

— Фі-іть, пропало.

Так повторилося ще пару раз, і суддя сказав людям:

— А ви не виділи, що це дурний? Чого ви до дурного йшли купувати. Розходіться по хатах і щоби ви більше з дурним не накладали розуму.

Вийшов Іван з суду, а циган стоїть під дверима. Та й каже:

— Давай гроші. А той йому:

— Фі-іть, пропало. Та й пішов.

Походження та примітки

* На ба́йфус пустити — розтратити, розтринькати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
4 грудня 1983 року
Оповідач: Шкрібляк Іван Васильович (1966 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.