Хазяїн і наймит
Українська народна казка Покуття

Ходив бідний сирота селом, шукав собі служби. Прийшов до одного чоловіка та й каже: — Хочу наймитися. А хазяїн йому:

— Мені треба наймита, але би ти робив лиш за харчі.

Пішов він далі, бо за одну їжу не хоче робити. Надходить другий і питає у цего самого вуйка служби. А вуйко знов:

— Можеш служити, але маєш у мене робити лиш за їжу. А він йому:

— Я буду в вас служити цілий рік за харчі, а як буду відходити, би вас раз ударив у писок.

Вуйко погодився.

Робить наймит так, якби він сам тут ґазда був. Ґазда його так не примушує до роботи. Він сам робить ліпше, як той-таки ґазда. Пройшло літо, приходить і зима. Каже наймит:

— Я йду до двора щось заробити.

Пішов так, як ниньки, та й там щось робив. А в пана мають завтра молотити. Наймит сідає на столець і шиє з двох пілок верені мішок. Зшив він сей мішок, переспав, рано обійшов усю худобу в ґазди, узяв той мішок і сокиру. Пішов у ліс, зрубав два дуби, заніс до коваля, і той укував йому з тих дубів ціп.

Сей приходить з тим ціпом д’тим молотникам, а вони вздріли той ціп та й усі врозліт, все тікає. Він бере собі той ціп і молотить середину стирти. Змолотив, приніс млинок, намлинкував собі пшениці, зібрав у мішок і приніс до вуйка. Та й каже:

— Адіть, вуйку, я осе заробив ниньки. А вуйко в страхах був.

Іде до пана радитися, як би його, того наймита, збутися. А пан каже:

— Присилай його до мене на роботу. В мене є такі бики, що дуже б’ють. Я пущу їх на него, і вони його вб’ють.

Панські наймити пустили на него такого бика, що дуже б’є і може людину вбити. Бик на него кинувся, а сей наймит пригнувся і схопив бика за передні ноги. Задніми ногами той бик іде, а передні наймит несе на плечах. І несе того бика до вуйка.

— От, вуйку, маєм бика.

А той вуйко ні живий, ні мертвий — боїться наймита. Іде знов до пана.

— Що би з ним зробити, з сим наймитом?

— В нас, — каже пан, — є такі кнури. Най він приходить. Ми скажемо, аби він вичищав з-під тих кнурів, і вони з’їдять його, того наймита.

Прийшов він до тих кнурів, кнури до него, а наймит не боїться їх. Ногою кнура торкнув, як паця мале, і кнур впав.

Приходить наймит додому, а його ґазда знов іде до пана. І знов з паном радяться. Пан каже:

— Най він приходить до мене на роботу. Ми пустим на него хорти, та й ті хорти його розірвуть.

Прийшов він до пана, пустили на него ті хорти, а він двох хортів собі злапав і тримає. Приніс їх тому вуйкови та й каже:

— Вуйку, маєм уже хорти.

Ще темно, а вуйко встає і знов іде до пана, бо ніяк не може знищити наймита.

— Хіба, — пан каже, — ми так його знищим, що пішлем керницю чистити. Він полізе в керницю, а ми кинем на него з млина камінь. Його той камінь придушить, і буде йому конець. Але ти, чоловіче, маєш мені викопати другу керницю.

Ґазда погодився.

Пішов той наймит на другий день до пана і поліз у керницю. Чистить там, а панські наймити злагодили той камінь і на него кинули. Він злапав той камінь та й каже відти:

— Що це за капелюх ви на мене кинули?

Не вбили. Вилазить він з тим каменем з керниці і несе його панови до покою. Як кинув той камінь на підлогу, аж підлога заломилася. Тоді його хазяїн знов пішов до пана, а пан каже:

— Я вже нічого не годен порадити. Ґазда прийшов додому, а наймит йому:

— Вуйку, кінчається рік завтра. А він каже, сей вуйко:

— А може, ти ще не доробив? Може би, ти ще два дни прослужив?

— Най буде.

Лишився наймит. Каже йому вуйко:

— Поїдь волами і привези з лісу дров.

— Краще я піду без волів. Ще воли буду мучити в лісі?

Взяв сокиру й пішов. І приносить такого великого дуба. Притулив того дуба до хати, і один бік хати завалився. Тоді він каже:

— Так, вуйку, збирайтеся, бо я хочу від вас відходити.

І він ударив його двома пальцями і вбив. Каже вуйна, того вуйка жінка:

— Поможи його поховати. Та й він поміг поховати.

— Та й оставайся, — каже, — тут жити. Куди ти будеш ходити? Та й він остався там жити та й жиє там ще й ниньки.