Українські народні казки

Хвощієва дочка

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі цар і цариця. І багато було у них війська. Нічим ні нагодувати, ні напоїть. Цар і каже до сина:

— Ваня, ти старший. Іди до Хвощія служить. Він дасть нам тоді і їсти і пить.

Що мав робити Іван? Треба йти. Іде він, аж бачить, стоїть хатка.

— Бабка, одчини!

— Хороший молодець і сам одчинить.

Стукав він, грюкав, одчинив.

— Куди ідеш? — баба питає.

— До Хвощія служить.

— Іди, там друга хатка тобі правду скаже.

Пішов він до другої хатки.

— Бабка, одчини!

— Хороший молодець і сам одчинить.

Стукав, грюкав, одчинив.

— Куди ідеш?

— До Хвощія служить.

— Іди отам є третя хатка, вона тобі всю правду скаже.

Іде Іван, стоїть третя хатка.

— Бабка, одчини!

— Хороший молодець і сам одчинить.

Стукав, грюкав, одчинив. Заходить до хатки, аж там дівчина молода, питає його:

— Хто ти і куди йдеш?

— Я Іван, іду до Хвощія служить.

— А я Хвощієва дочка.

Зібрались вони і пішли. Дійшли до палацу царя Хвощія, дівчина і каже:

— Ти іди до мого батька, а я тут по-сусідськи буду. А як він тобі загадає роботу, прийдеш до мене.

Пішов Іван до Хвощія. Прийшов, а Хвощій питає:

— Ти ішов?

— Ішов.

— Поле бачив?

— Бачив.

— Оце щоб до ранку те поле виорав, жито посіяв, пожав і в копи поскладав.

Іде Іван, журиться. Прийшов до Хвощієвої дочки, розказав, що батько загадав.

— Іди, лягай спи і не журися, — каже вона.

Ліг він, заснув. А вона вийшла надвір, крикнула, свиснула. Назбігалися слуги. Загадала вона, що зробити треба, зараз же усе зроблено було. От вранці Хвощій і каже:

— Лакей, піди Ваньку гукни.

Пішов той, привів Івана.

— Ти зробив те, що я загадував?

— Зробив.

Хвощій у вікно глянув — усе зроблено:

— Ну приходь завтра.

Прийшов Іван.

— Ти ішов?

— Ішов.

— Ліс бачив?

— Бачив.

— Оце щоб до ранку той ліс вирубав, витягав, коріння викорчував, пшеницю посіяв, пожав і в копи склав.

Зажурився Іван ще більше, пішов. Прийшов, розказує Хвощієвій дочці. А вона:

— Іди спи і не журися.

Ліг, хоч і не спиться, та заснув. Вона вийшла надвір крикнула, свиснула. Назбігалися слуги і все поробили.

— Вранці Хвощій знов:

— Лакей, іди Ваньку гукни!

Прийшов Іван.

— Ну як, зробив ти?

— Зробив.

Хвощій до вікна, глянув, а все зроблено.

— Ну приходь завтра, будем молоду вибирати.

Прийшов Іван додому, розказує. А Хвощієва дочка і каже:

— Там буде одинадцять дівчат, а я дванадцята. І я нестиму ладанку. То ти й скажеш: «Хай оця моя буде».

Іван так і зробив.

— Ну приходь завтра, — каже Хвощій, — будеш іще вибирати.

Бо це ж була його дочка, і він не захотів її віддавати. От дівчина удома і каже Івану:

— Нас знову буде дванадцять. Але тепер усі однакові. Та ти добре придивляйся, у мене з-під правого чобота миша пробіжить.

Іван так і зробив.

— Ну що ж, — каже Хвощій, — хай уже ця і буде твоя. Будеш завтра весілля гуляти.

Пішли вони додому, а дівчина і каже:

— Тепер нам треба тікать, бо завтра він нас поб’є.

От тікають вони до царя, Іванового батька. Утекли. От Іван іде в хату, а Хвощієва дочка наймається навпроти їхнього двору. І дає вона Івану гостинців багато і приказує:

— Усім гостинці давай, а найменшому, ні, бо за мене забудешся.

Пішов він, усім гостинці роздає, а найменшому, ні. Той у плач, що йому не дав. От Іван пожалів його, та й висипав йому всю решту. І тут же про дівчину забув. Та й надумав женитись. От гуляють весілля. А наймичка пішла до колодязя по воду. Вийшла і Хвощієва дочка, та й питає:

— Царевич жениться?

— Жениться.

— Підожди, я зроблю пару голубів, а ти поставиш їх перед ним.

Зробила. Наймичка принесла і поставила їх перед царевичем. А голубка і промовляє до голуба:

— Чув, чув, як у неволі був, то про мене не забув. А як з неволі вийшов, то про мене забув.

Царевич слухав, слухав. «Та то, — думає, — почулося». А голубка знов те саме каже. Питає тоді Іван у наймички:

— Де ти ці голуби взяла?

— Та сусідська наймичка дала.

— Ану, гукніть ту наймичку, я їй хоч чарку дам.

Привели її. Як глянув Іван на неї, як побачив її перстень, який з неволі визволяв, так усе й згадав. Та зараз на ній і женився. І зараз вони живуть, хліб жують, і я там була, вино пила. По бороді текло, а в роті не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

181 (7090). Хвощієва дочка. СУС-. Записала Мотчіль Тамара 2009 року.
Оповідач: Ярмаленко Олена Михайлівна (1931 року народження), Сухоносівка, Чорнухівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.