Українські народні казки

Хитра лисичка

Українська народна казка Полтавщини

Одного разу баба замісила тісто в макітрі, поставила на віконці на сонце, а сама пішла по дрова, щоб піч затопити. А лисичка підслідила, що баби немає, продрала шибочку і виїла те тісто. А тим, що на дні залишилося, то гарно-гарно голову собі намазала. Господиня прийшла, а тіста немає і залишилась баба без пирогів. Але дід бабу заспокоїв і каже:

— Запряжу конячку та поїду зловлю рибки.

Наловив він рибки, поскладав на сани і їде потиху додому, а ця лисичка лежить серед дороги. Дід устав, покрутив, подивився на неї і подумав: «Заберу додому, буде бабі подарунок — комір до шуби». Положив її на сани біля рибки. А хитра лисичка тим часом із коробця викидає рибку. Їде дід на санях, нічого не здогадується. Оглянеться — лежить лиска без духу. Приїхав додому та кличе бабу. «Іди подивись, яку я річ тобі привіз на комір!» Вийшла баба з дідом до саней, а там ні коробця з рибою, ні лисички немає.

Тим часом лисичка зібрала всю рибку та й ласує нею. Аж раптом пробігає повз вовк, Побачив рибку та й просить лисичку:

— Лисичко-сестричко пригости й мене.

Лиска дала попробувати хвостика з риби, а він іще просить. Дала вона йому і ціленьку та й мовить:

— Піди налови на ставку. Опусти хвоста в ополонку та й приказуй — «Ловись, рибко, велика та маленька».

Вовчик попросив її , щоб вона повела до того місця.

От вона привела його до ставка, а сама хутенько взялася доїдати рибку.

Вовк сидить і приказує:

— Ловись рибко велика і велика, малої не треба.

Ось трішки смикнув хвоста — важко тягти і думає: «Нехай більше начіпляється». Через деякий час давай хвоста витягати, та де там його витягти. Сидів, доки хвіст в ополонці примерз. А лиска хитра на весь голос давай кричати:

— Сюди, люди, біжіть вовка бити!

Позбігалися хто з чим: і дрином били, і товкачем, і вилами кололи. Побили вовка так, що й без хвоста залишився та ледве ноги поволік. Іде, голову похилив. Аж тут лисичку стрів. А вона його й просить:

— Вовчику-братику, підвези мене, бо я така хвора, побита, аж мізки видно.

Вовчик сказав, що не може, бо сам ледве ноги волоче. Але лисичка все-таки вмовила його. Несе вовк лисицю на плечах, а вона й приказує:

— Битий небиту везе.

Та насміхається з Сірого. Вовк слухав-слухав та й питає:

— Що ти там співаєш, сестричко?

— Співаю, братику, про те, що битий биту везе.

Та й посунулись до лісу.

Ловка моя казочка,

Бубликів в’язочка,

Глечик молока,

Булка м’яка,

Як не доїсте, то й мені дасте.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

172 (4841). Хитра лисичка. СУС 3+1+2+4. Записано 2008 року.
Оповідач: Мироненко Олександра Матвіївна (1908 року народження), Лазірка, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.