Українські народні казки

Хитра молодичка

Українська народна казка Буковини

Тато мав одного сина. І дуже хотів, щоб син ся гарно вчив. А він не хотів ся вчити. — Що з тебе буде, як ти не вчишся? — питав тато. Іде він в армію, а тато його просить:

— Щоб ти ся, синку, вчив, щоб ти навчився чогось доброго, бо мені страмно за тебе.

Прослужив він трохи в армії та й пускають його в отпуск додому. А він просить свого командира, щоб дав йому свою одежу і пустив його додому. Їхав він у поїзді, а там їхав один начальник зі своєю дочкою, і дівчині той солдат дуже сподобався. Каже вона татови:

— Я би хотіла з ним ся познайомити.

— Добре, — каже тато, сідає коло него і питає, куди він їде. А той розказує:

— Додому їду.

— Моя дочка хоче ся з тобою познайомити.

— Добре.

— Я дам тобі свою адресу, щоб ти до нас повернув, як будеш їхати в часть.

Повернув він, познайомилася з ним дівчина та й каже:

— Я поїду з тобою в часть.

Поженилися вони та й поїхали в часть. Як приїхали, він ся розібрав і зробився простий солдат, а не офіцер. А вона ся не гнівала, бо дуже його полюбила.

Вона файна була. Вийде на базар чи куди, а з нею то оден, то другий солдат хотять познайомитися. Вона розказує це чоловікови, а той каже:

— Ти їх клич. Але тоді, як я не буду вдома.

Чоловік пішов на службу, а вона ся договорила, з ким треба. Один прийшов під вікно та — ковть, ковть. Вона його впустила. Він виклав на стіл напитки, цукерки. Поїли вони, а тут знов у вікно — ковть, ковть. Він питає:

— Хто то?

— То мій муж прийшов.

— Куди ж мені ся діти?

— Я сховаю тебе в шафу. Та й закрила його в шафу:

— Щоб і духу не було чути твого.

Втворяє двері, а то не муж, а другий такий прийшов, бо вона добре розчислила, в який час хто має приходити. Той тоже приніс усього. Лиш кінчають їсти, а тут уже третій ковтає. Заперла вона й другого в шафу. Третій прийшов тоже з приносом. Сіли вони їсти, а тут уже й чоловік ковтає. Заперла вона й третього в шафу та впускає чоловіка. А надворі вже ранок робиться.

Розказує вона чоловікови:

— Є три в шафі. Що будеш з ними робити? А він їй:

— Не пускай їх, заки я не вернуся з солдатами і з фірою. Повезу їх продавати.

Висадили вони шафу на фіру та й повезли на базар. Приїхали, а тут підходить офіцер, начальник воєнний.

— Що ти привіз у цій шафі?

— Три чорти.

А начальник каже:

— Я кілко прожив, а ще не видів, які то чорти. Хотів би їх побачити.

А солдат йому:

— Давайте сто рублів, то я вам їх покажу.

— Жалко, жалко грошей, — каже офіцер, — але хочеться побачити чортів.

Та й дав йому сто рублів. Той як відкрив шафу, а там — солдати. А той воєнний був їх начальник.

— А чого ви тут?! — крикнув він на солдатів. Ті повискакували і повтікали, котре куди.

Так жінка поїла, попила, а чоловік заробив сто рублів.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Санківці, Хотинського району, Чернівецької області
23 грудня 1977 року
Оповідач: Баланюк Антонія Василівна (1900)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.