Українські народні казки

Хитрий денщик

Українська народна казка Буковини

Колись давно офіцери мали денщиків. Їден капітан узяв собі денщиком Івана. Побув Іван у того капітана з рік, і був він дуже слухняний. А капітанова жінка жила в другім городі і дуже рідко приїжджала до него. Їдного разу капітан каже Іванови:

— Іди в город і приведи мені на ніч дівчину. Скілко вона схоче, я заплатю їй.

Пішов Іван. Ходив цілий день, а не міг найти дівку. Їдну зустрічає — стидно йому казати, другу — не погоджується. Зустрів він під вечір стару бабку та й каже їй:

— Бабко, ви хочете заробити грошей?

— А як? — питає бабка.

А він розказує їй про капітана.

— Синку, хіба ти не бачиш, що я стара баба? — каже вона.

— Нічого, ми зробим так, що він не помітить, яка ви.

Баба й погодилася. Бере Іван бабу, приводи на квартиру капітана і показує ліжко.

— Лягайте і накрийтеся з головою. А як прийде капітан, скажіть йому, щоб не світив світла, бо хтось побачить у вікно.

Кинула баба під ліжко свою палицю, розібралася, лягла і вкрилася з головою.

Приходи капітан.

— Ну що, Іване, є дівка?

— Є.

— Де ж вона?

— На вашім ліжку лежить.

Зайшов капітан у свою кімнату, а вона йому шепче:

— Світло не світіть, щоб ніхто не побачив мене у вікно.

Ляг капітан коло бабки, переночували вони. А раненько, ще темно, бабка встала.

— Я вже піду, щоб ніхто мене тут не побачив.

Дав їй гроші, і баба пішла. А сам встав та й засвітив світло. Коли хтось стукає в двері. Заходи бабка. Та сама! Капітан питає: — Бабушка, що ви хотіли?

— Я під вашим ліжком свою паличку забула, — та й полізла під ліжко за паличкою.

— Беріть свою паличку і забирайтеся, щоб я вас більше не бачив. Дуже розгнівався капітан на Івана, що таку йому «дівчину» привів.

Баба пішла, а він покликав Івана та й почав його сварити.

— Я ж тобі казав, щоб ти дівку привів! А ти що зробив? Таку бабу привів? Ти знущаєшся наді мною?

І наганяє капітан від себе Івана. Зібрав Іван все своє в сумку і вже хоче йти в часть. А тут приходи капітанова жінка.

— Ти куди, Іване?

— В часть іду. Капітан наганяє мене.

— Чого наганяє? — питає жінка.

— Питайте його самого.

Пішла вона до капітана, привіталася та й питає:

— Чого ти наганяєш Івана? А капітанови нема що казати.

— Питай, — каже, — Івана. Вертається жінка до Івана.

— То чого ж він тебе вигнав? — знов питає вона. А він і каже:

— Вчора послав мене капітан у город... купити курочку молоденьку. А я не міг найти молоденької і купив стару. За це він і наганяє мене.

— То за отаке ти наганяєш Івана? — каже капітанова жінка. -

Відки ж він міг знати, чи та курка молода, чи стара? Ти й сам не розібрав би. Капітан зрадів, що так вийшло, та й каже: — Ну, добре. Прощаю я йому. Най далі буде в мене. Жінка поїхала додому, а капітан з Іваном після того жили добре, аж поки не закінчилася Іванова служба і не забрався він додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
10 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.