Українські народні казки

Хитрий злодій

Українська народна казка Буковини

Був собі злодій і мав друга. Дуже часто вони обкрадали королівську казну. Король зрозумів, що хтось у него краде гроші. А друзі-злодії зробили собі в стелі діру і спускалися згори. Звернувся король до відьми:

— Що робити? Пропадають гроші, і не знаю, хто бере. Вона йому й каже:

— Налий у бочку розтопленої смоли та й постав проти тої дірки. Злодії скочать через дірку, і їден з них обов’язково попаде в смолу.

Так і зробив король. Поставили бочку із смолою, і їден із злодіїв залетів туди. Довго він борсався, помагав йому й товариш, та вдіяти нічого не могли. Затягнути його було неможливо. І попросив злодій товариша:

— Відріж мені голову і віднеси додому жінці. Бо як мене тут візьмуть, то я не видержу тортур і видам тебе.

Товариш так і зробив — відтяв голову і відніс жінці друга. Король знов до відьми:

— Порадила ти добре, але де ж узяти до цего трупа голову? А відьма каже:

— Постав труп серед площі. Котра з жінок прийде й заплаче, та й є його дружина. А як візьмеш дружину, то найдеш і товаришів.

А товариш злодія був теж не дурний — сказав жінці:

— Накупи дорогих тарілок і йди по площі. Підійшовши до трупа, кинь тарілки на землю, розбий їх і тоді плач за своїм чоловіком. Всі будуть думати, що ти плачеш за тарілками.

Набрала вона тарілок, побила їх коло трупа, наплакалася і пішла додому.

А злодій хоче й труп товариша викрасти, щоб поховати його як має бути. Купив бочку горівки, ящик вина, склав усе це на віз та й поїхав попри тих дванадцятьох вартових, які стерегли труп. І прикинувся, що застряг у калабані та й не може виїхати. Попросив солдатів помогти, а як вони помогли, то дуже напоїв їх. Солдати напилися й заснули. Злодій одяг їх усіх у попівські ряси, а трупа забрав і поїхав.

Солдати сплять. Котрий не прокинеться, усе бачить, що піп коло него спить. «Спить піп, то й я сплю». А король прийшов перевіряти пости і бачить: замість дванадцяти солдатів сплять дванадцять попів. Розгнівався він і знов пішов до відьми. І сказала відьма:

— Тепер ти вже нічого не зробиш. Я сама піду по городу. І де знайду на поминках білий хліб, то то й є дім злодія.

Пішла відьма. Обійшла багато хат і тілко в одній знайшла білий хліб. Посадили відьму за стіл, нагодували, напоїли. А відьма їсть, та їден кусочок у рот, а другий — собі в торбу, і набрала в торбу білого хліба. А хитрий злодій помітив це і викопав тим часом за порогом яму та налив її водою. Виходячи з хати, відьма упала в ту яму, і торба відлетіла. Злодій ухопив ту торбу, а відьмі підсунув торбу з камінцями й сушнячками. Прийшла відьма до короля і каже:

— Піймала я їх.

— Ану покажи той білий хліб, — каже їй король.

Відьма подала торбу, а там камінці та сушняки. Розгнівався король і звелів відьму зарубати. Так і не знайшли хитрого злодія. Може, й тепер ще краде, і ніхто не знає, хто він і де він.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Гвоздівці, Сокирянського району, Чернівецької області
1 квітня 1979 року
Оповідач: Москалюк Іван Михайлович (1940 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також