Хитрий чоловік Українська народна казка Полтавщини
Якось ішов дроворуб лісом і проходячи на кладці впустив сокиру. Сів на кладку та й плаче. Аж тут випливає золота рибка та й питає:
— Чого ти плачеш?
Старий дроворуб розповів, що була одна сокира в нього та й та утонула. Пірнула рибка у воду, дістала золоту сокиру і дає чоловікові.
— Це дуже гарна сокира, але в мене була не така, — відказав той.
Тоді рибка дістала із води срібну сокиру, але чоловік відмовився і від неї. Довго рибки не було. Нарешті принесла вона його стару сокиру. Чоловік зрадів, подякував та й хотів іти. Але рибка віддала йому ще й золоту та срібну за його чесність.
Йдучи додому він зустрів свого сусіда. Той запитав, де чоловік узяв такі гарні сокири. Старий і розповів.
Тоді сусід узяв свою найкращу сокиру, пішов до річки. Упустив її у воду, а сам сів на березі та й журиться. Коли це випливає золота рибка та й питає, чого він сумує. Чоловік розповів про свою біду. Пірнула рибка і винесла його сокиру. Тоді чоловік почав кричати, що в нього була золота сокира.
Мудра рибка мовчки повернулася і поплила, а чоловік зостався без сокири.
Хитрий чоловік Українська народна казка Поділля
Одного разу їдуть пан і фурман дорогою, дивляться аж чоловік сохою землю оре. От пан і каже до фурмана:
— Біжи-но спитайся того мужика, що він робить.
Приходить фурман і каже:
— Оре, пане, землю.
Панові закортіло посміятися з мужика і знов посилає фурмана:
— Спитай, чи всі в його роду такі дурні, чи тільки він один.
Приходить фурман та й каже:
— Казав мужик, що з їхнього роду є половина розумних, а половина дурнів, а що з панського роду, то всі дурні.
Проїхали трохи, панові стало ніяково, що мужик так сказав, вирішив вернутися та й набити мужика.
А той коня відвів, а сам став під дубом і стоїть. Приїжджають пан з фурманом та й питають:
— Де той чоловік, що сохою орав?
— Ви його не знайдете, — каже мужик, — а я можу знайти. Дайте мені коня і бричку, а ви потримайте цього дуба, щоб не впав.
Стали вони і тримають дуба, а чоловік продав коня, бричку і втік.
Пан з фурманом стояли, стояли, відійшли, стоїть дуб. Зрозуміли, що обманув їх мужик. Стали думати-гадати, що ж вони панії скажуть. Рішили побити один одного, а сказати, що на них злодії напали, вкрали коні. Бричку і їх побили. Так і зробили.
А другого дня пан-таки вирішив шукати того мужика. Взяли другі коні, фурмана та поїхали.
А той мужик прийшов, став у панських воротах. Вийшла служниця питати, чого він хоче. А той каже:
— Моя свиня вашій свині рідна сестра, завтра у моєї свині весілля, просить вашу свиню, ту що з поросятами, на весілля.
Пан сказав, щоб пустили свиню. Пані рада, наказала запрягти коні, покласти свиню з поросятами на віз і дати чоловікові.
Пан з фурманом повернулися, не знайшли того мужика, пан каже:
— Візьмемо завтра другі коні, бо ці потомлені, і поїдемо у пошуки.
А жінка тоді:
— Ти ж казав дати коні, щоб свиню нашу з поросятами завезти на весілля до її рідної сестри, я й віддала тому чоловікові, що ти прислав.
Пан розказав жінці всю правду та й каже:
— Правду казав мужик, що їх половина дурнів, а ми то всі дурні.
Хитрий чоловік Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
— Ой набий мені цю бочку, — каже і дає йому вперед гроші.
Він узяв ту бочку, порубав у круг на дрова склав та й пішов собі. Приїхав пан, побачив ту “бочку”.
— Що це, — питає, — таке ?
— Та це, моя душа, чоловік мене обдурив.
— От я візьму коня, так дожену його!
А бідняк його та й став у гречці під дубом, наче держить його. Пан і питає :
— Ти не бачив, не йшов тут мужик із сокирою?
— Так, — каже, — бачив.
— А що, я його дожену?
— Ні, ви, пане, не доженете, а я, вашим конем догнав би.
— Так бери коня, дожени.
— Постійте ж, оцього дуба подержте.
От пан став під дуба, аж пнеться та держить його, а того чоловіка і слуху нема.
— Обдурив сякий такий!
Відскочив від дуба, думаючи, що той упаде, а дуб і не поворухнеться.
— А обдурив ! Візьму коня та й тебе дожену.
А той чоловік коня сховав, а сам на дорозі став чекати пана. Їде пан вже на другому коні.
— Чи не бачив ти, — питає, — тут такого-то мужика.
— Та, — каже, — бачив.
— А я його дожену?
— Ні, ви його не доженете, а якби мені дали ви свого коня, то я догнав би.
— Так бери та дожени.
— Ніколи, пане, треба солов’я стерегти.
А він як побачив пана, то накрив сміття капелюхом та й стояв. Узяв коня. Та тільки його й бачили! А пан ждав, ждав та:
— Обдурив і цей!
Як учеше кулаком по капелюсі ! А там? Тьху!!! Повернувся пан, взяв ще одного коня та поїхав далі. Наздоганяти бідного. А той заліз у порожнє дупло та й виглядає.
— Чи не бачив ти тут такого-то чоловіка? — питає пан.
— Бачив, — каже.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, пане, не наздоженете. А от якби мені вашого коня, я б догнав, але треба в дуплі сидіти.
— Дожени, — каже, — я тобі заплачу, ще й в дуплі за тебе посиджу.
Поліз пан у дупло, а чоловік на коня. Та й подався, а пан товстий був. Тому не виліз і навіки в дуплі залишився.