Українські народні казки

Хитрощі невірної жінки

Українська народна казка Покуття

Жив чоловік з жінкою неважно, бо до неї заходив любас. Та й раз чоловік з жінкою добре посварилися. А вона була така їдка, що він їй мусів з кроку вступати. І пішов він аж на друге село. Походив, походив. І видить він, що додому йти вже запізно, і шукає, аби десь переночував. Повертає на одно подвір’я. Хата нічого собі — виглядає, що то є ґазди.

Ґазда побачив на подвір’ю подорожнього і заходить з ним у хату. А жінка коло печи порається. Варить курку, бо вечір має прийти до неї любас. Сіли ґазда з подорожнім, балакають, балакають. Але вже вечір, і чоловік каже:

— Давай, жінко, щось нам повечеряти та й будем лягати спати. А вона гадає: «Коби ви вже полягали». А чоловік каже:

— Я вийду дам коням їсти на ніч.

І вийшов чоловік. Подорожній дивиться, а жінка гріє макогін і мастить головку макогона маслом. Подорожній питається:

— Що то ви, жіночко, робите?

— Та що? Грію макогін. У нас такий звичай: як хтось приходить ночувати, то я сей макогін мащу маслом, аби легше пішов йому в зад.

А він напудився. Думає: «Де я се витримаю?» Жінка відступила від печі, а він помаленьку в двері та й утік. А чоловік помітив із стайні, що він пішов. Та зайшов у хату й питається в жінки:

— Ти що, вигнала чоловіка з хати?

— Ая, вигнала. Яструб, — каже, — розбив курку. Гадаю, зварю та будем мати на вечерю. Я відвернулася від печи, а він ухопив той горщик з куркою та в двері і втік.

А ґазда вломив кавалок хліба і почав доганяти подорожнього. Той чоловік іде помалу, а ґазда живо йде і доганяє його. Та й кричить ґазда:

— Зачекай! Дай хоч раз умочу!

Він хоче хліб у горщик вмочити. А той каже:

— Ая, нема дурних! Ти би мені цілий макогін запхав!

Та й утік. А чоловік вернувся, входить до хати та й каже жінці:

— То чо’ ти вигнала чоловіка на ніч?

— Я його вигнала? Та я ж казала тобі, що він украв горнець з куркою та й утік. Ти собі файного нічліжника надибав. Тепер що будеш вечеряти? Напийся води та й лягай спати, бо вечеряти нема що. Бери лягай та й я лягаю коло тебе без нічого.

Та й чоловік пішов до другої хати і ляг спати. Дивиться вона, а любас уже є під вікном, вже зазирає. Та й пустила любаса до хати. Та й ту курочку з’їли.

А вдень ґазда подивився, а то кістки з курки в мисці стоять.

— Ти сказала, що він взяв курку. А відки в мисці кости з курки? А вона каже:

— Та як «відки»? Це ще з тої курочки, що я кілька день тому зварила. Каже він їй:

— Ти брешеш. Сусідка Палажка каже, що до тебе якийсь щовечора приходить.

А вона каже:

— Таке не може бути. То хіба тобі так на збитки сказали, аби ми мали гризоту.

Чоловік здибає тоту Палажку. Та й каже їй:

— Вона каже, що то неправда. А Палажка каже:

— Ти знаєш що? Десь підсядь та й будеш видіти.

І чоловік ввечір десь скрився. Через годину дивиться, іде той на подвір’я. А чоловік знає, що вона борше лягає спати. А тепер світить і світить. А вона була вже закрила двері, думала, що чоловік спить, не виділа, що він вийшов. А любас зачав гуркати. Вона пішла втворила. Той зайшов до хати. А чоловік зайшов за ним та й каже:

— Що, брехала Палажка?

І він налупив і того любаса, і жінку, та й на тім була решта. Та вигнав того з хати і полягали спати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Долина, Тлумацького району, Івано-Франківської області
17 липня 1992 року
Оповідач: Павлюк Андрій Михайлович (1915)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.