Українські народні казки

Хитрість лисиці

Українська народна казка Полтавщини

Якось лисиця не спіймала жодної поживи собі на обід. І тут вона бачить, що біжить вовк, а в роті в нього курча. Він ніс його, щоб смачненько пообідати. Лисиця враз схитрувала і вдала із себе хвору, немічну: лягла посеред дороги й лежить. Підбіг вовк ближче, вона й каже:

— Вовчику-братику, допоможи мені. Я вже другий день лежу тут без їжі, бо підвернула ніжку. Гукала, ніхто не допоміг. Я вже, мабуть, помираю, а так би хотілося з’їсти чого-небудь перед смертю. Ах, я помираю! А знаєш, що, вовче, я бачила, як ось тут, за ліском, бігає багато курей, які втекли зі свого подвір’я. Ти мені дай це курча, а сам злови іншого. Ти ж здоровий, сміливий вовк — цар звірів.

Вовк подумав і каже:

— Якщо ти так вважаєш, на тобі це курча, а я собі зараз інше зловлю.

Лисиця знала, що саме в цей час полювали мисливці на вовків, а сірому нічого не сказала. Коли вовк далеченько від неї відбіг, рудохвоста скочила на ноги, схопила курча і дременула геть. Смачненько пообідала і думає: «Піду я подивлюся, як там вовк полює».

Вибігла вона з лісу, і тут мисливець поранив її. Бачить лисиця вовка, який виглядає із-за дерев і каже їй:

— Бачиш, лисице, схитрувала ти, хотіла, щоб я був на твоєму місці, а опинилися там сама . Тепер знатимеш, що так чинити не можна.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

74 (4804). Хитрість лисиці. СУС —. Записала Ксенко Дарія 2008 року. Усенко Людмила Михайлівна (1940). Полтавська область, Карлівський район, Климівка