Українські народні казки

Хлопець і медведі

Українська народна казка Закарпаття

Один хлопець, який мав чотири класи, пішов по малини. А як зайшов далеко в ліс, виходить медвідча маленьке та до нього. Він думає: «Туй є й мама медвідчати. Як остатися живим, що робити?» Та й почав з маленьким медвідчам бавитися. А мама-медведиця йде та й дивиться, як вони ся мечуть два, гладяться. Медведиця прийшла, а він розтерявся, напудився. А мале медвідча йому під плече ховається, і медведиця погладила його, аби ся не бояв.

І вони двоє дружили, маленьке медвідча й хлопець. Ходили, збирали малини, їли. Доки в нього було що в ташечці їсти, добре було, а далі їли малини.

Прийшло похолодання, треба йти додому. А як? Не можуть розлучитися з малим. Він, як німий, показує руками, що в нього дома мама, що треба йти домі, бо студінь. То вже він третій місяць у лісі.

І медведиця його порозуміла, вивела на доріжку та показала, куди додому йти. Файно його обняла, медведичка, файно погладила й вказала доріжечку.

І звірина любить ласку.

Прийшов він додому та розказав мамі, як остався живий і де був. А на другий рік пішов хлопець на орішки. І тріщить у кущах, і вибігає мале медвідча, і впізнало його, і погладило, щоб не боявся, і вийшла мама, стара медведиця, і теж погладила його, і пообіймалися, і пішли по горішки.

А потім попрощалися вони файно й благополучно розійшлися.

Через рік пізнали його медведі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
1 серпня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.