Українські народні казки

Хлопець і чорт

Українська народна казка Бойківщини

Жив собі пан. Мав дім на дванадцять кімнат. В одинадцять кімнат ходив, а в дванадцятій не мав права ночувати — бо як піде до тої кімнати ночувати, на рано буде мертвий. Каже він: хто би ту кімнату довартував, то би ся женив з його донькою. Були на селі такі герої, що казали: «Я довартую». А піде вартувати — на рано мертвий. Не много, тілько п’ять героїв пропало.

А їден хлопець двадцяти років заходить до пана і каже:

— Пане, чи я би наймився у вас на роботу? Пан йому:

— Мені треба слуги, але не такого, як ти. Хлопець питається:

— А якого ж вам треба?

— Мені такого треба, аби мені кімнату довартував. Хлопець каже:

— Пане, я можу довартувати, але би ви тото все постарали, що мені буде треба.

— Постараю, — каже пан, — що тобі треба. Все постараю.

— Привезіть мені дуба, п’ять метрів довгого і п’ятдесят сантиметрів загрубого. Закопайте його в ті кімнаті так, аби чотири метри був у земли, а метер зверху.

Пан тото зробив.

— І зробіть мені такий ланц, дванадцять метрів задовгий, і дванадцять шнурів по дванадцять метрів. І два желізні клини, і желізний молот. І аби був сплетений у дванадцять ремінців батіг. Постарайте п’ятдесят літер бензини, півлітри вина, кілограм ковбаси, бохонок хліба, кілограм горіхів і кілограм камінців, таких формою, як горіх. І таку скрипку, що ніхто ще на ній не грав.

Цар тото все знайшов.

Хлопець бере два желізні клини, розколює ту частину дуба, що верх землі, клини лишає в дубі, бере простирало і то прикриває. Сидить собі. Вже смерклося. Дивиться він на годинник — одинадцята година ночі. Хлопець запалив собі в кухні і піджарює ковбасу. Приходить дванадцята година, хлопець їсть. Заходить чорт з шістьма головами і каже хлопцеви:

— Збирайся. Хлопець йому:

— Чекай, чорте дурний, най попоїм. Хлопець попоїв.

— Збирайся, — каже чорт.

— Чорте дурний, все, що на світі жиє, як попоїсть, то попити хоче. Так чи ні?

Чорт:

— Пий.

Той наливає собі вина та й п’є. Чорт каже:

— Ти п’єш, а мені не даєш. Дай і мені.

Той розбиває бочку з бензином, наливає в відра, та й випив чорт всю бензину. І каже хлопцеви:

— Ну, збирайся.

— Чорте дурний, — каже хлопець, ще маю трохи горіхів, най попоїм.

Хлопець бере собі в кулачок горіхів та й кусає. Чорт каже:

— Ти кусаєш, мені не даєш. Хлопець йому:

— Ти не питаєш.

— Давай, — каже чорт.

А він йому замість горіхів дав тих камінців. Взяв чорт у рот, але тілько іскри посипалися з камінців, а й одного камінця не розкусив. Каже чорт:

— Но, збирайся, ходім. Хлопець:

— Чорте дурний, хто по світі ходить, як попоїсть і нап’ється? Забавитися треба. Яка би звір не була, попоїсть, нап’ється і попідскакує.

Чорт каже:

— То забавляйся.

Хлопець узяв тоту скрипку та як заграв! Чорт йому:

— О, де-с я був, ще такої музики не чув. От якби-с мене навчив так грати.

А хлопець і каже:

— В мене є верстат — я б тебе навчив ще краще грати, як вмію сам.

— Ану, де в тебе той верстат? Той взяв простирало і каже:

— Пхай тут свої пальці.

Чорт як запхав свої пальці в того дуба, а хлопець ударив молотом по клинках, клинки повискакували, і чорта імило за пазурі. Кричить він:

— Пусти мене! Не хочу грати! А хлопець каже:

— Е, мене не так боліло, а видиш, як граю.

Хлопець бере той ланц і чорта до дуба припинає, прив’язує його. Бере тих дванадцять шнурів по дванадцять метрів і обмотує чорта. А тоді сідає собі, відпочине трохи, бере батіг і починає хрестити чорта. Наб’є, наб’є, сяде й вип’є трошки вина.

Рано, коли ся розвиднило, іде пан дивитися, що той новий слуга зробив. Та як подивився пан на чорта, так відразу вмлів. Пані підійшла — таке саме, подивилася — і вмліла.

Тримає він чорта, ніде не пускає. У полудни, в дванадцятій годині, приходить чортів брат, має штири голови. Прип’ятий чорт каже тому другому:

— Іди за десяту границю і привези документи від сеї кімнати. Той чорт пішов і приніс документи, а хлопець його батогом, батогом. Документи взяв і того чорта відпустив, що був прип’ятий.

А як утікав той чорт, то сказав хлопцеви:

— Я з тобою стрінуся на десятій границі.

Уже й пан, і пані ночують у тій кімнаті — ніхто не приходить. Тоді пан каже хлопцеви, би він женився з його донькою. А хлопець:

— Я женитися не буду, аж поки чогось не напуджуся.

Пан думає: «Як ти ся чорта не напудив, то кого ти напудишся?» А дівчина того пана каже:

— Я його напуджу. Пан їй:

— Нє? Як він чорта не напудився, то й тебе не напудиться. Вечір, як смерклося, тота дівчина взяла собі лямпочку і пішла за стайню. Там були корчі. На тих корчах горобці ночували. Вона зловила їх і тримала собі до рання. А рано поклала їх собі за пазуху і сіла з тим хлопцем снідати. Їдять вони, дівчина його заговорює, розчепила собі блюзку і пташок з-за пазухи просто йому під ніс. Він напудився. Каже:

— Як я напудився!

Так ся верг, що аж до стіни головою вдарився. Тоді всі потішилися, що він буде женитися. Поженилися, а тоді він каже:

— Хочу поїхати додому, там, де я ся родив.

Запрягає він коні в бричку, бере з собою жінку, гроші на дорогу і їде. Їдуть, їдуть, приїжджають на десяту границю. А там дорогу їм переходить той чорт. Хлопець думає: «Мені вже тут конець». Але каже жінці:

— Що я буду робити, ти дивися і би-с ти не боялась.

Чорт спирає фіру. А хлопець бере жінку за ноги і ставить на голову. Сукенка впала донизу. А чорт:

— То ти й сюди привіз верстат, що пальці справляє?

Подивився чорт і втік. А хлопець приїхав там, де він ся родив — ні мати, ні хати, нічого нема.

Та й вернувся з жінкою до пана. Та й усе.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
25 січня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також