Хлопець-сирота
Українська народна казка Чернігівщини

Був хлопець-сирота та не мав де дітися. Думав-думав і пішов у найми за мірку жита на рік. Щоб його господар посіяв йому на своєму полі. Діждали жнив. Хазяїн зібрав женців, зжав його жито і своє, поставив у копи.

Сталось так, що вполудень грім спалив усе жито. Бідне хлоп’я сіло собі й зажурилось.

А господар і питає:

— Чого ти, синочку зажурився? Мо’ на мене розсердився? Так нам, видно, Бог дав. Сідай краще та повечеряй.

Хлопець сів, повечеряв і забув. Тільки після того ходив, ніби з глузду з’їхав. От господар і питає:

— А може, ти не хочеш служить за таку плату? То я тобі дам на другий рік гроші.

Хлопець відповів:

— Не хочу я грошей, а краще посійте на другий рік іще пшеницю.

Ну от хазяїн і посіяв. Діждали вони жнив, посилає господар жати. Женці сіли полуднувать, а хлоп’я заснуло. Приснився йому сон, що копи знов загоряться. А голос якийсь мовив: „Як побачиш, що мужик іде, то вихвати в нього вила і розтрушуй, щоб краще горіло”.

Коли хлопець прокинувся, то знов ударив грім і знов копу запалив. Хлопець побіг, вихватив у мужика вила і почав розтрушувать. Коли це з полум’я вилізла гадюка і вчепилась йому в плечі. Прийшов хлопець додому ні живий, ні мертвий і розказав усе те хазяїну.

А хазяїн відмовив:

— Ну, потримай, сину, гадюку, Бог нас держить на світі, держи і ти її.

Полягали всі спать, а хлопцю не спиться, просидів ніч на лавці. Уночі сниться господареві, що коли він свого наймита поведе у церкву і поставить на той рушник, що вінчаються, то гадюка сама одпаде. Вранці господар так і зробив. Гадюка впала на землю, перетворилась на дівку і держить рушник у руках, щоб руки зав’язати. Отоді їх і повінчали.

Живуть вони собі щасливо і багато, да жінка його нікуди не випускає. Чоловік одного разу випросився погуляти. Жінка відпустила да приказала не лаяти гадючу матір. Чоловік згодився. От поїхав він у дорогу, уже й вертається назад. Закортіло йому подивитись на своє поле, чи вижала жінка жито, чи ні. А жінка його була якась знахарка. Вона зібрала птиць і наказала, щоб вони вибрали з колосків зерно і знесли у засіки, а колосся залишилось на полі. Чоловік як подивився, а жито стоїть. Він розсердився і каже:

— От гадюча її мати, чорт би її взяв!

А жінка все те чує. Розсердилась, розплела коси, сіла за столом і дожидає його. Коли чоловік приїхав додому, жінка з ним не балакає. Вона дуже на нього гнівалась, що він її матір лаяв. Вийшла із-за столу і пішла куди очі бачать, а чоловік за нею.

Дійшли вони до моря. Жінка йде через море, а чоловік тоне. Побачила вона, що чоловік потопає і каже йому, щоб він вернувся додому діток доглядати. Вернувся чоловік додому, а вона пішла.

Ото пожив цей чоловік з дітьми трохи, діти повиростали, а він почав собі воювати. Коли це звоював його один пан і послав до моря спитати, чого сонце, як сходить, червоне, як заходить, то синіє.

Іде він, дивиться, аж гори б’ються. Підходить до них і розказав, куди він прямує. А гори попросили, щоб він дізнався, чи довго вони ще будуть битися.

Далі чоловік зустрів бідного, який просив води, бо Бог його покарав, що не дав подорожньому пити. Далі зустрів чоловіка, який бігав по стерні і причитав, що йому тісно. Це його Бог покарав, що не впустив подорожнього в хату. Далі зустрів дівчат, які голими ногами по камінню лазять, бо їх Бог покарав, що сміття до сходу сонця викидали. Всі вони просили дізнатися, чи довго їм іще мучитись. Приходить чоловік до якоїсь хати, а там сонцева мати живе. Вона заховала чоловіка під стіл, бо сонце полуднувати дожидала. Сонце прийшло да й каже:

— Чого це мамо, в нашій хаті прісна душа смердить?

Мати заспокоїла сина і почала розпитувать про чоловіка який просив води, про дівчат, які лазять по каменю на колінах, про того чоловіка, що бігав у терну. Мати ще питає його:

— Чого ти, сину, такий червоний сходиш, а синій заходиш?

А син сказав:

— Є в морі гарна пані, що як на неї подивлюся, то зразу зачервонію, а ввечері утомлюся, то й посинію.

Чоловік лежить під столом да все чує. Тоді вернувся він до пана і все розказав, що почув. Пан приказав достати йому ту панну. Сів чоловік на коня, їде й журиться. А кінь йому й каже:

— Не журися, треба достати рушник який сім раз під паскою святився.

Узяв він того рушника, доїхав до моря, а тут рак лізе. Кінь сказав, щоб він оддав цьому ракові рушник, а він так і зробив.

Через годину витягає під руки рак панну і дає йому. Іван приїхав, панну і дає пану в руки. А панна просить у пана, щоб той витягнув із моря іще її стадо. Кінь допоміг Іванові, сказав, щоб він купив солі і посипав стежку од моря. Худоба сама вийшла. Коли під’їхали до брами, то бугай пробив коневі бік, вилізли кишки. Пани наказали подоїти корови й молоко зварили в такім великім котлі, що можна плавати чоловікові.

Панна й каже Іванові:

— Скупайся в цьому молоці, що кипить.

Іван скочив, пірнув три рази й вискочив гарний, як квітка. Тоді вона до старого пана, щоб і той скупався. Пан як ускочив, так і кістки його розпались. А Іван оженився з тою панною, яку з моря достав.

Живуть вони собі і хліб жують.