Українські народні казки

Хлопчик-мачок

Українська народна казка Полтавщини

Цю казку розповідала баба дідові, а дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні і сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю — тобі розповідаю.

В одному селі жили-поживали убогі чоловік та жінка. Нічого у них не було у господарстві: ні худобини, ні птиці, сама хата — так і та хилилася від вітру. Сумно було бідним вечорами в холодні зимові часи, невесело навіть і в теплу літню пору.

Довго думали бідаки, як їм далі жити. Та нічого доброго з тих дум не виходило. І жили б вони так нещасливо, якби не трапилась із чоловіком одна пригода.

Якось надумала жінка розтопити у печі та й попрохала вона свого чоловіка принести сухих гілок. Той пішов до лісу і мерщій взявся до роботи. Гілка до гілки, гілка до гілки — ось і ціла в’язка готова. Вже було зібрався додому йти старий, аж зупинив його тоненький, жалібний голосок.

— Звідки це він лунає? — думає вголос собі трудяга.

Та куди не озирався, ніде не міг знайти людської постаті.

— Ой,відступись, а то роздавиш, — не вгавав той голосок.

Підняв чоловік одну ногу — нічого немає під підошвою. Підняв другу — аж там макова голівка, а в ній дрібні зернятка.

— Невже це зсередини, хтось говорить? — міркує сам до себе здивований чоловік.

А воно так і є. Бо тільки розкрив ту маківку, витрусив зернятка, щоб з’їсти, а серед них одна сама найбільша заблимала до нього маленькими чорними оченятами і попросила:

— Не з’їдай мене, а візьми додому, я тобі ще добру службу прослужу.

Що втрачати бідному чоловікові — маківкою більше, маківкою менше?

— Так тому і бути! — з цим рішенням і прийшов він додому.

Кожного дня жінка поливала те зернятко, гріла у долонях, як власне дитя, співала йому колискових пісень і розказувала казки. Чоловік на те тільки радів, бо якось затишніше стало у їхній сумній хатині.

Проходив час і голівка-насінина стала більшою, а з неї виросли маленькі руки та ноги. Ось і хлопчик — справжній синочок Мачок! Від радощів у старих аж сльози з’явились на очах.

— Не плачте мої хороші, годі вам сумувати. Прийшов час мені подбати про вас. Піду вже на своїх ногах у світ, багатства принесу для вас.

— Та куди тобі, такому маленькому, щось робити та йти хто знає куди? — в один голос налякані чоловік та жінка.

— Ти, тату, зроби мені сопілочку тоненьку з ліщини, що за хатою, а ти матінко, сплети очеретові лапті. А потім чекайте мене, та не горюйте, бо багатство добути можна не тільки силою, а й розумом. А я на меті щось та й маю.

На ранок, взувши легенькі лаптики і взявши горіхову сопілку, пішов хлопчик-мачок у путь-дорогу. Матусині лапті несли його шляхами швидше пострілу стріли, а тепло батькової сопілки додавало йому сили. Де не проходив хлопчик-мачок, всі дивувались малому зросту мандрівника та неабиякому хисту говорити з людьми та розтлумачувати істину в будь-якому спорі. А ще було як заграє малий чарівну пісню да притопне легенько ніжками — так уже нікого поряд стоячого і не знайдеш — всі як один танцюють та веселяться.

— Ох і хлопець, ой і диво! Ти залишайся назавжди з нами! З тобою будь-яка справа легко робиться! — вигукували всі, з ким знайомився Мачок.

І в знак дяки за добре слово і відпочинок у танці давали йому, хто що мав.

За місяць подорожі всі гроші, зароблені завзятим хлопцем уже не можна було помістити на великій гарбі, що везли два воли. З миру по нитці і голому сорочка. Хоча сорочкою все, що він надбав вряд чи назвати було можна.

Дійшла слава про розум малого і до багатого господаря земель. Захотів І він почути гру мандрівника та його мудрі поради.

Заїхав наш Мачок і до нього. Та як заграв, то так і полонив товстуна-багача, бо той ніколи не чув такої гри, а так не танцював під сопілку вже з самого дитинства. Та й каже йому багач:

— А тепер скажи, як мені зробити, щоб полюбили мене люди прості?

— А ти стань добрим.

— А ось давай без цього, бо не звик я таким бути.

— Тоді роздай їм частину своїх земель.

— Нізащо. Придумай, щось інше.

— Заплати своїм робітникам більше.

— А це за що? Вони на те і народжені, щоб на мене працювати.

— Тоді є самий простий спосіб ,щоб тобі були вдячні люди. Надінь найдорожчі свої шати, знайди найбільше бочку. Звели, щоб тебе посадили в неї і пустили по морю. Тоді всі будуть тебе любити, бо станеться диво...

Багач так хотів, щоб його не тільки боялись за велике військо, а й шанували всі прості люди, що не роздумуючи виконав пораду мудреця — Мачка.

А з того діла і справді люди пораділи, бо втопився товстун у залізній бочці. А своїм правителем люд обрав їх малого доброго рятівника. Тільки не забув розбагатівший Мачок своїх названих батьків. Переселив їх у свої хороми і стали вони жити у добрі та багатстві.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

289 (7120). Хлопчик-мачок. СУС —. Записала Шостак Євгенія 2009 року.
Оповідач: Сторіжко Марія Федорівна (1944 року народження), Поділля, Великобагачанський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.