Українські народні казки

Хліб і золото

Українська народна казка Поділля

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця впала і покотилася дорогою. Прикотилась до воріт пана. Почала у двері стукати й говорить:

— Прийміть мене до себе! Завжди будете ситі.

— У нас калачів досить, — відказав пан.

Покотилась паляниця до воріт бідняка. Там грались діти. Побачили вони паляницю, підняли її і почали обнімати, та ставити на стіл, і почали їсти. З’їли майже все, залишивши лиш маленький кусочок, а з нього виріс цілий хлібець.

Одного разу відірвалось з високої гори золото. Покотилось золото до хати бідняка і просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк подивився і каже:

— Ні, не треба нам тебе — ми вже маємо що їсти.

Покотилось воно до хати пана. І пан взяв те золото. А з того часу діти погано вчились, земля не родила, а слуга що не робив — усе було погано.

Як пан не шкодував, взяв те золото і поніс біднякові золото за рибу. А бідняк не взяв золота, а відрізав кусень хліба і дав багачеві. У бідняка виросла паляниця знов, а у пана — ні.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4 (6333). Хліб і золото. СУС -841*. Записано 2009 року. Рачек Світлана Дмитрівна (1972). Вінницька область, Вінниця

Хліб і золото

Українська народна казка Полтавщини

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

— Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!

— У нас і калачів досить, — каже пан.

Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хати. Тут же діти почали краяти її ножем та їсти. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб і не було голоду.

Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився й каже:

— У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба.

Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина — множиться, а слуга що не робив, усе було погано. Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хліба панові, половину залишив собі. З окрайця бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла…

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

227 (4934). Хліб і золото. СУС —. Записано 2008 року. Шупляк Ганна Іванівна (1930). Полтавська область, Миргородський район, Велика Обухівка

Хліб і золото

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Пекли в пекарні хліб. Одна хлібина схватилася і покотилася дорогою, й закотилася до воріт одного панича. Стала в двері стукать і казати:

— Пустіть мене до себе! Усі будете ситі!

— У нас і калачів хватає! — каже панич.

Хлібина і покотилася далі. Докотився до краю села, до хати бідняка. Надворі гралися діти. Побачили хлібину, схватили на руки і з радістю понесли в хату. Зразу ж почали різати ножиком і їсти. З’їли майже всю, остався тільки окрайчик. А з окрайця виросла нова хлібина. Так у хаті бідного був хліб, і голоду більше не було.

Одного разу з високої гори одірвалось золото. Покотилось воно й остановилось перед хатою бідняка-злидаря. Стукає у двері та й проситься, щоб прийняли.

Вийшов бідняк, подивився і каже:

— У нас тепер є що їсти, нам не нада тебе.

Покотилось золото дальше, остановилось перед двором пана. Пан з радістю схопив його.

Відтоді діти стали плохо вчитися в школі, панська земля перестала родити, скотина поповняться, а робочі, що не робили — все було плохо.

Не стало в панича хліба. Як не жалів, а взяв кусок золота і одніс до бідняка, щоб обміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, та одрізав половину коржа паничеві: половину оставив собі. З окрайчика у бідняка виросла нова хлібина, з окрайчика у панича хлібина не виросла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

161 (7363). Хліб і золото. СУС — 841*. Записала Семенцова Ілона 2009 року. Рудь Світлана Григорівна (1934). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Миколаївка

Хліб і золото

Українська народна казка Кіровоградщини

Було це давно, коли були пани та бідняки. Пекли молодиці для пана хліб. От він спікся рум’яний, гарячий, на славу були паляниці. Розклали їх на столі на рушниках. Лежали вони, вичахали. А одна паляниця схопилася, впала додолу, підкотилася до дверей, а потім викотилася і покотилася дорогою.

Котилася вона, котилася і прикотилася до воріт одного пана. Тут виходить пан, пишно вдітий, веселий, аж бачить — паляниця. Він хотів був її відсунути ногою з дороги, а вона йому й говорить:

— Прийміть мене до себе і будете всі ситі.

— В мене і калачів досить, і паляниці є. А ти така грязна, що й мої собаки тебе не будуть їсти, — відповів пан.

Нічого хлібині робити, покотилася вона далі. Бачить, діти бідняка граються на дорозі. Побачили хлібину, схопили й занесли до хати. Обітерли рушничком, розломили і з’їли. Лишився один окраєць, а з нього виросла хлібина. Діти побігли в поле, де робили тато і мама, і розказали їм. Вони зраділи дуже і з того часу в їхній хатині завжди був хліб.

Одного разу, коли сім’я сиділа на призьбі і вечеряла, до них прикотилося золото і проситься:

— Візьміть мене переночувати, а завтра залишите в себе. Вам не треба буде більше працювати і ви будете багаті.

А батько й каже:

— Котись собі далі, ми вже багаті, бо в нас вдосталь хліба. А без роботи жити ми не можемо.

Схопилось золото і покотилося далі. От прикотилося воно до воріт пана, того самого, що не взяв хліб. Пан саме ніжився на сонечку. Він як побачив, схопив мерщій злиток, обітер його і додому поніс. Обмив, обсушив рушником і поставив на покутті.

Та от щастя воно пану не принесло, а тільки багато горя. Жінка заболіла, діти стали неслухняні, хліб не вродив, корови давали мало молока. Скоро пан став бідним.

Тут він згадав паляницю. Взяв він торбу і пішов розпитувати людей, чи не бачили паляниці, що котилася. Почув це бідняк і признався панові за ту хлібину, що з окрайця завжди виростає. Пан став навколішки і просить:

— Дай мені того окрайця, а я тобі за це дам золота багато.

Та бідняк каже йому:

— Бери, але золота мені не треба.

Зрадів пан, схопив окраєць, побіг додому. Посідали всі навколо столу і ждуть, поки виросте хлібина. Та так і не діждалися. Розсердився пан і викинув окраєць на вулицю. Ішов жебрак знайшов його і завжди мав хліб. А пан так і залишився бідним.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

156 (8040). Хліб і золото. СУС порівн. 613D*. Записано 2010 року. Рак Олексій Кузьмович (1934). Кіровоградська область, Новоархангельський район, Кам’янече

Хліб і золото

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і побігла дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

— Прийміть мене до себе! Усе будете ситі!

— У нас і калачів досить! — каже пан.

Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавилися діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хижі. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб, і голоду більше не було.

Одного разу з високої гори одірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає в двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився і каже:

— У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба.

Покотилося золото далі і зупинилося перед палацом. Пан з радістю схопив його. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худоба множитися, а слуга що не робив— усе погано.

Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хлібини панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

83 (5556). Хліб і золото. СУС — 841*. Записано 2008 року. Сагун Лариса Іванівна (1965). Черкаська область, Чигиринський район, Топилівка

Хліб і золото

Українська народна казка Чернігівщини

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

— Прийміть мене до себе! Усе будете ситі!

— У нас і калачів досить,- каже пан.

Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавилися діти. Побачили її, схопили в обійми і радо занесли до хати. Тут же вони почали краяти ножем та їсти. Зїли її майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. Так у хаті бідного був хліб і не було більше голоду.

Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає в двері і просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився і каже:

— У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба.

Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. Пан його й узяв. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, земля перестала родити, худобина — множитися, а слуга, що не робив — усе було погано. Не стало у пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і відніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але панові половину хлібини відрізав. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина, у пана ж нічого не виросло…

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

28 (4153). Хліб і золото. СУС —. Записала Денчик С. М. в грудні 2007 року. Белінська Віра Тимофіївна. Чернігівська область, Бобровицький район, Бобровиця

Хліб і золото

Українська народна казка Чернігівщини

Пекли в печі хліб. Одна хлібина впала і покотилась по дорозі. Прикотилась до одного пана і почала у двері стукати.

— Прийми мене до себе!

А пан каже, що і калачів у них хватить. Хлібина покотилася далі.

Докотилась вона до хати бідняка. Надворі гуляли діти. Побачили її і принесли до хати. Почали різати ножем хліб та їсти. Вони з’їли все, остався тільки окраєць. З окрайця появилася нова хлібина. І так у хаті бідного селянина був хліб.

Одного разу з гори одірвалося золото. Покотилось золото і зупинилось коло хати бідняка. Проситься щоб його прийняли. Бідняк вийшов і сказав, що у них є що їсти. Покотилось золото до пана, а той з радістю прийняв його.

Панська земля стала погано родить, не осталось у пана хліба. Взяв він золото і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не узяв золота, але одрізав половину хлібини, а остачу оставив собі. У бідняка знов появилась нова хлібина, а в пана не виросла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

209 (4391а). Хліб і золото. СУС —. Записала Бреус Тетяна Іванівна 18 січня 2008 року. Василенко Надія Іванівна (1931). Чернігівська область, Ніжинський район, Безуглівка