Українські народні казки

Хліборобські повір’я — повір’я Закарпаття

Українська народна казка Закарпаття

Орати йшли в поле ще затемна, щоби різати першу борозду, як розвиднить. І під ту борозду клали хліб-ощипок і чвертку горівки. А на останній день, коли доорювали, клали, чвертку горівки, ощипок і часник — від усяких духів злих. Хліб на то клали, щоб був великий урожай, щоб хліб хлібом присипати, новий урожай сипати в сусік на минулорічний. Як відорали на початку три борозди, сідали на ті орані борозди, витягали з-під борозди горівку й той ощипок і їли, і пили горівку. І приговорював господар: «Дай нам, Боже, щасливої весни, доброго врожаю». І потім орали далі всю ниву.

Коли доорали ярь, дояровали, посіяли, посадили все, коли доволочили останній кавалок поля, вибивали з борони скраю один дерев’яний гвізд і там, де кінчили волочити, забивали той гвізд у землю наполовину, і приговорював ґазда: «Як сьому гвіздкови бороняному не пошкодить буря, вітер, град, так би не пошкодило нашій сівбі, як виросте». І другий раз, і третій по гвіздку стукали сокирою, але так, щоб не зовсім забити його в землю, а наполовину, і три рази ті самі слова приговорювали, і на тім ся ярь кінчала.

А виходили в поле в кінці березня — на початку квітня, коли первоцвіт з’явиться (перша зацвітає мати-й-мачуха, але її не називають первоцвітом). А той первоцвіт теж жовтим цвіте.

Спочатку орали під овес, бо йому треба довше стигнути. На бідній землі він довго набирав речовин, які йому треба були. З вівса хліб питательний. Я теж виріс на такому хлібі.

Люди з тими повір’ями жили. То була надія на краще, опора в житті.