Хома і ведмідь

Українська народна казка Чернігівщини

Поїхав одного разу чоловік у ліс по дрова. От уже й додому вертався. А посеред лісу була якраз поляночка. Через неї чоловік і мав їхати. Він сидів на возі і курив люльку. Враз віз зупинився. Хома, ніби прокинувся, вдарив батогом коня, але той затупцював на місці, насторожив вуха і дивився кудись у ліс. Чоловік зліз з підводи, щоб подивитися, чого не йде кінь. Дивиться Хома, а на нього суне ведмідь.

— Що ти тут шукаєш? — запитав його Хома.

— Та я ховаюся! — сказав ведмідь.

— А від кого?

— Не від людей, а від холодної зими. Тільки її я й боюся.

— Чого ж ти боїшся? — здивувався чоловік. — Ти сильніший за зиму.

— О, якби я міг вхопити зиму в свої лапи та роздавити її! Тоді б я не голодував.

— Постися, Мишко, за свої гріхи, їх у тебе немало. Багато ж ти овець поїв, — сказав Хома.

— Ти також овець ріжеш. Це що, не гріх? Я харчуюся малиною і розриваю лише малих тварин, які роблять шкоду людям. Та коли я голодую, то мушу полювати на овець. У мене ж нічого немає взимку. Хоч шерсть виросла, та вона від холоду не зігріває. Тому я й шукаю собі теплої барлоги.

— Барлогу ти знайдеш, а чим харчуватися будеш?

— Ми, ведмеді, не люди. Нам взимку їсти не треба. Тоді ми спимо. Взимку наше тіло живиться своїм жиром. Коли б я не був гладкий, то не пробудився б навесні.

— Ходи до мене, — запропонував Хома, — я тобі і їсти буду давати, і в теплі будеш спати. Тільки за це ти влітку стерегтимеш мої бджоли.

Погодився ведмідь, сів на підводу та й поїхав з Хомою. Його жінка нагодувала звіра, а тоді Хома повів його у хлів. Ведмідь думав, який він щасливий, що оселився у Хоми.

Та не довго радів ведмідь. Коли хазяйка принесла йому їсти, за нею вбіг собака. Він мало не заїв ведмедя. А в другому хліві були корови. Вони мукали і сердилися на ведмедя. До того ж хазяїн повісив йому на шию ланцюг. Так що і погуляти вже не можна було.

Вирішив ведмідь проситися назад до лісу. Відпустив його Хома. Потупцював ведмідь на подвір’ї та й мерщій до лісу. Сів на пеньку, відпочив та й каже сам до себе:

— Краще голодна воля, як сита неволя!

Ось уся казочка, бубликів в’язочка, кілограм калачів, щоб мене згадували вдень і вночі. Та ще й глек молока, ось і казка така!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

236 (4425). Хома і ведмідь. СУС —. Записано 2008 року. Клочко Марія Прокопівна (1921). Чернігівська область, Ічнянський район, Тишківка