Українські народні казки

Хрещена мати — смерть

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Не давав бог щастя батьківства подружній парі. Всі їхні діти народжувались мертвими. І от батькові порадили зробити так: коли народиться дитина, треба вийти на вулицю і запросити хрещеними батьками перших же людей, які трапляться на дорозі.

Чоловіка — хрещеного батька, зустрів швидко, а от хрещена ніяк не з’являлася на дорозі. Та через деякий час на дорозі з’явилася постать у білому та з косою за плечима. Такої хрещеної для своєї новонародженої дитини чоловік, звичайно, не хотів. Але, пам’ятаючи наказ, звернувся до смерті з проханням стати хрещеною матір’ю для його щойно народженого сина. Незвичним було це прохання для смерті. Але вона згодилася.

Як любила смерть свого хрещеника! Якою любов’ю відповідав їй він! Хлопчик часто бігав в гості до хрещеної матері, та жодного разу не бував в одній з кімнат, на дверях якої завжди висів великий замок.

Одного дня він прибіг до хрещеної, а її ніде не було. Та й кімната, вічно зачинена, була відкрита. Хлопчик зайшов до неї і побачив таку картину: на підлозі стояло багато палаючих свічок різної величини: високі, низькі, середньої висоти. А поміж них походжала смерть, хрещена мати хлопчика.

— Хрещена, що це? — здивовано зойкнув малий.

— Я так не хотіла, щоб ти це побачив!

— А що це?

— Для кожної людини, коли вона народжується, засвічується свічка,— говорила смерть. І скільки свічка горить, скільки живе на світі людина.

— І моя тут є свічка?

— Так. Ось вона!

— Хрещена, то вона ж догоряє! Це що, я скоро помру?

— Так, мій любий

— Хрещена, хіба ти не можеш нічого зробити?

— Ні, дорогий. Наші долі вершаться на небесах і ми повинні сприймати це свідомо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

232 (5541). Хрещена мати — смерть. СУС 332. Записано 2008 року.
Оповідач: Лень Ольга Антонівна (1944 року народження), село Косарі, Кам’янський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.