Хто буде годувати дитину
Українська народна казка Закарпаття

Жили чоловік і жона та мали межи собою семеро дітей. То вже велика була сім’я. Жінка була не годна багато робити й пак умерла, а діти осталися. А пак чоловік ся вженив. І од другого шлюбу було семеро дітей. І чоловік умер. Тоти всі діти осталися, і старші, чоловікові діти хотіли тих менших з мамою відогнати. І вона почала йойкати, де би ся з дітьми діти.

Айбо вона й не стара була. А віддаватися не хотіла, хотіла гуляти. Гуляла з другим чоловіком, а пак найшла третього. Та раз пішла з ним на ділок, як ся змеркло. Та й полягали під копицю. А ґазда склав сіно, та було дуже пізно, та дому не йшов, ляг зверху на копицю. А вони не знали за нього. Вони ся там любовали, а жона міркує:

— Хто ще цю дитину буде годувати, кить ся вродить? А той фраєр говорить:

— Той буде годувати, що над нами є. А ґазда схопився на копиці й крикнув:

— Та не доста я свої дітей маю? Та ще й твою буду годувати?! Взяв ломаку та почав їх гнати поперед себе до себе в двір. Пригнав та й жоні повідає:

— Позирай, пригнав їх обох. Як вродиться в неї дитина, то не моя має бути, а сих двох. Бо вони лежали під копицею та й казали, що «той, що над нами, буде дитину годувати». Та що з ними робити?

А жона каже:

— Не роби їм нич, лем даме їм їсти, та най ідуть далі вандровати, бо на то їх бог дав.