Українські народні казки

Хто найвірніший друг

Українська народна казка Бойківщини

Колись люди бідували. Була панщина, ходили на панську роботу. Подумали селяни, що треба того пана вбити. Зібралися разом, прийшли до пана і кажуть: — Будемо його вбивати. А оден каже:

— Не штука його вбити. Треба зробити, аби він так мучився, як мучилися ми. Роздягнемо його і відвеземо в ліс.

Роздягли його, відвезли в ліс і зв’язали йому руки й ноги. А один мудрий чоловік каже:

— А як він перегризе шнурок та й утече? Оде є пень. Зробимо клина, заб’ємо в пень і запхаємо його руки в щілину. Клин виб’єм, і пана зловить за руки, і він уже не втече.

Так вони й зробили. Най пана мухи їдять. А один бідний чоловік рано встав і каже:

— Жінко, я йду в ліс та врубаю патика, бо нема чим їсти зварити.

— Та йди, — жінка йому.

Пішов він у ліс і почав рубати. Чує ґвавт. Він — на той ґвавт. Думав, що там такий, як і він, і на него вовк напав. Вхопив патик, прибігає, а то — пан. Він каже:

— Пане, та я нині перший раз рубаю, даруйте. Пан йому:

— Будеш цілий свій вік рубати, лише рятуй. Я дам тобі ще за тото мішок грошей.

Той чоловік забиває клина, пень розганяє, руки панові витягає, та й пошурував їх, аби кров розійшлася. Пообрізував на панови сокирою шнурки, дав йому з себе блюзку. Тоді пан йому каже:

— Іди додому і приведи свого найвірнішого друга. Я дам тобі мішок грошей.

Чоловік прийшов додому та й порубав того патика, що приніс, жінка зварила йому обід, дала йому їсти, і він став думати: хто його найвірніший друг. Кого взяти? А жінка підходить та й питає:

— Чого ти, чоловічку, так задумався?

А він їй каже:

— Що тебе обходить?

Але жінка його притисла, і він признався. Тоді жінка говорить йому:

— А хто ж тобі найвірніший друг? Ти та й я — найвірніші. Як ми тоти грошики возьмем, купим собі поля, худоби, дітей уберем.

А чоловік каже:

— Добре ти кажеш, жіночко. Ти та й я — найвірніші. Зібралися вони і пішли обоє в ліс. Чоловік узяв з собою сокиру, аби ще врубав собі в лісі патика, як буде йти додому. Прийшли до того пня, чоловік ляг та й заснув. А баба вперта, чекає грошей. Дивиться — йде пан. Як завидів пан, що є двоє в лісі, покликав жінку. Вона підбігла. Пан питає її:

— Що за чоловік там лежить? А жінка говорить:

— То мій чоловік. Він врятував пана, а пан сказав, що дасть мішок грошей.

Пан їй:

— Якщо то ваш чоловік, ми йому відрубаєм голову, і я вас забираю до себе. Бо як дам вам гроші, то вас обох уб’ють. А як возьму вас до себе, то будете з дітьми коло мене жити і нічого не будете робити.

Порадилися вони обоє, підходять до чоловіка, пан витягає з-за ременя в чоловіка сокиру і дає жінці.

— Ти будеш відрубувати, а я буду за ноги його тримати.

Пан тримає чоловіка за ноги, жінка звела сокиру, а пан потягнув чоловіка за ноги, і жінка забила сокиру в землю. Чоловік схопився, а пан каже йому:

— Ти мене врятував уночі, а я тебе — вдень. Я тобі казав, аби ти взяв з собою найвірнішого друга, а ти — найтяжчого ворога взяв. Знай, чоловіче, що за гроші ніякого друга нема. Найвірніший друг — пес. А тепер я, чоловіче, беру тебе до себе, бо ти не маєш уже з ким жити.

І пан забрав його до себе. Та й жиє він там і донині.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
22 жовтня 1994 року
Оповідач: Фединяк Дмитро Федорович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Хто найвірніший друг

Українська народна казка Бойківщини

Був собі молодий чоловік. Робив лісником. Оженився він. Жили собі мирно. Пішов єдного разу в ліс на свій обхід. Ішов лісом, ішов і прийшов на єдну поляну. Там був пеньок. Сів він на той пеньок спочити і на нім заснув. А коло нього сидів собака. Він почув, що собака став брехати. Прокинувся, дивиться, а до нього йде якийсь панисько. Файно вбраний, в капелюсі, в плащі. Питається той пан:

— Що ти, чоловіче, тут робиш? А він говорить:

— Я гайовий, така моя робота. Дивлюсь за порядком, щоб хто щось не зрубав.

Тоді пан говорить йому:

— Ти жонатий? А він:

— Так. Є в мене, — каже, — жінка.

— Скажи мені, кого ти найліпше поважаєш?

— Жінку.

— А хто найвірніший друг людині? А він думав, думав і говорить:

— Жінка, тому що я її люблю. Тоді пан говорить йому:

— Я маю для вас завтра роботу. Возьми жінку, возьми сокиря мале, і я вам дам роботу. А собаку з собою не бери, бо вона вам помішає. А за ту роботу я вам дуже добре заплачу.

Приходить він опівночі додому. Жінка питається:

— Де ти так довго був?

— Знаєш, у мене обходів багато. Всюди треба було подивитися. Був я на єдні поляні і сів на пеньок. Приходить до мене пан. І говорить мені, щоб ми обоє прийшли завтра на ту поляну. Дасть нам обом роботу. Робота довго тривати не буде. Десь коло півтори години.

Жінка говорить:

— Добре, підем.

Рано встали і обидвоє пішли. Собаку з собою не брали, тілько взяли сокирятко мале, як пан сказав. Приходять на ту поляну, до того пенька. Він говорить:

— Сядьме і трохи відпочинем. А то я щось замучився. Вночі не міг спати.

Посідали. І він заснув на тім пеньку. Дивиться жінка, іде якийсь панисько. Несе на плечах міх. Підходить до них. Вона хотіла розбудити чоловіка, а він каже до неї, той панисько:

— Не буди. Нехай спить. Він замучений. Видно, вночі не спав. Зняв він міх з плечей на землю. Жінка його питається:

— Що ви за єден?

Потиху питає, щоб чоловіка не розбудити. А пан питається:

— А вам чоловік не розказував про мене?

— Розказував про єдного пана. Казав, що пан нам дасть обом роботу. І добре нам за ту роботу заплатить.

Пан каже:

— То я сам. Говорить до жінки:

— Ти знаєш, що є в тім міху?

— Ніт, — каже вона.

Він розв’язав міх, а там повний міх грошей. Пачками. Тоді каже до неї:

— Як будеш зо мною згідна, дам тобі отой міх грошей. Маєш зробити єдну роботу. Скажи, будеш зо мною згідна?

А вона не знає, що, яка робота. -...Ти видиш мішок грошей? А вона каже:

— Виджу.

— То буде твій. Якщо ти відрубаєш свому чоловікови голову, даю мішок грошей.

Вона подивилась на мішок. То ж мішок грошей! Подивилася на чоловіка. Взяла сокиру. А чоловік поклав голову на пеньок. Вона піднесла сокиру і хотіла відрубати йому голову. Піднесла сокиру вгору, а пан хопив її за руку і держить над чоловіком. І тоді будить його помалу. Щоб він не напудився, що над ним сокира висить. Пробудив його і каже:

— Я питав, що людині найвірніше. А ти сказав, що жінка. Якби ти був тут з псом, то він би мене до тебе не допустив, хоча було б і сто мішків грошей. А жінка хотіла відрубати тобі голову за мішок грошей.

На тому вони розійшлися. Чоловік з жінкою пішли собі додому, але життя у них уже веселе не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Коростів, Сколівського району, Львівської області
22 грудня 1990 року
Оповідач: Стечак Федір Миколайович (1932)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.