Хто найвірніший друг

Українська народна казка Бойківщини

Колись люди бідували. Була панщина, ходили на панську роботу. Подумали селяни, що треба того пана вбити. Зібралися разом, прийшли до пана і кажуть: — Будемо його вбивати. А оден каже:

— Не штука його вбити. Треба зробити, аби він так мучився, як мучилися ми. Роздягнемо його і відвеземо в ліс.

Роздягли його, відвезли в ліс і зв’язали йому руки й ноги. А один мудрий чоловік каже:

— А як він перегризе шнурок та й утече? Оде є пень. Зробимо клина, заб’ємо в пень і запхаємо його руки в щілину. Клин виб’єм, і пана зловить за руки, і він уже не втече.

Так вони й зробили. Най пана мухи їдять. А один бідний чоловік рано встав і каже:

— Жінко, я йду в ліс та врубаю патика, бо нема чим їсти зварити.

— Та йди, — жінка йому.

Пішов він у ліс і почав рубати. Чує ґвавт. Він — на той ґвавт. Думав, що там такий, як і він, і на него вовк напав. Вхопив патик, прибігає, а то — пан. Він каже:

— Пане, та я нині перший раз рубаю, даруйте. Пан йому:

— Будеш цілий свій вік рубати, лише рятуй. Я дам тобі ще за тото мішок грошей.

Той чоловік забиває клина, пень розганяє, руки панові витягає, та й пошурував їх, аби кров розійшлася. Пообрізував на панови сокирою шнурки, дав йому з себе блюзку. Тоді пан йому каже:

— Іди додому і приведи свого найвірнішого друга. Я дам тобі мішок грошей.

Чоловік прийшов додому та й порубав того патика, що приніс, жінка зварила йому обід, дала йому їсти, і він став думати: хто його найвірніший друг. Кого взяти? А жінка підходить та й питає:

— Чого ти, чоловічку, так задумався?

А він їй каже:

— Що тебе обходить?

Але жінка його притисла, і він признався. Тоді жінка говорить йому:

— А хто ж тобі найвірніший друг? Ти та й я — найвірніші. Як ми тоти грошики возьмем, купим собі поля, худоби, дітей уберем.

А чоловік каже:

— Добре ти кажеш, жіночко. Ти та й я — найвірніші. Зібралися вони і пішли обоє в ліс. Чоловік узяв з собою сокиру, аби ще врубав собі в лісі патика, як буде йти додому. Прийшли до того пня, чоловік ляг та й заснув. А баба вперта, чекає грошей. Дивиться — йде пан. Як завидів пан, що є двоє в лісі, покликав жінку. Вона підбігла. Пан питає її:

— Що за чоловік там лежить? А жінка говорить:

— То мій чоловік. Він врятував пана, а пан сказав, що дасть мішок грошей.

Пан їй:

— Якщо то ваш чоловік, ми йому відрубаєм голову, і я вас забираю до себе. Бо як дам вам гроші, то вас обох уб’ють. А як возьму вас до себе, то будете з дітьми коло мене жити і нічого не будете робити.

Порадилися вони обоє, підходять до чоловіка, пан витягає з-за ременя в чоловіка сокиру і дає жінці.

— Ти будеш відрубувати, а я буду за ноги його тримати.

Пан тримає чоловіка за ноги, жінка звела сокиру, а пан потягнув чоловіка за ноги, і жінка забила сокиру в землю. Чоловік схопився, а пан каже йому:

— Ти мене врятував уночі, а я тебе — вдень. Я тобі казав, аби ти взяв з собою найвірнішого друга, а ти — найтяжчого ворога взяв. Знай, чоловіче, що за гроші ніякого друга нема. Найвірніший друг — пес. А тепер я, чоловіче, беру тебе до себе, бо ти не маєш уже з ким жити.

І пан забрав його до себе. Та й жиє він там і донині.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
22 жовтня 1994 року
Оповідач: Фединяк Дмитро Федорович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Хто найвірніший друг

Українська народна казка Бойківщини

Був собі молодий чоловік. Робив лісником. Оженився він. Жили собі мирно. Пішов єдного разу в ліс на свій обхід. Ішов лісом, ішов і прийшов на єдну поляну. Там був пеньок. Сів він на той пеньок спочити і на нім заснув. А коло нього сидів собака. Він почув, що собака став брехати. Прокинувся, дивиться, а до нього йде якийсь панисько. Файно вбраний, в капелюсі, в плащі. Питається той пан:

— Що ти, чоловіче, тут робиш? А він говорить:

— Я гайовий, така моя робота. Дивлюсь за порядком, щоб хто щось не зрубав.

Тоді пан говорить йому:

— Ти жонатий? А він:

— Так. Є в мене, — каже, — жінка.

— Скажи мені, кого ти найліпше поважаєш?

— Жінку.

— А хто найвірніший друг людині? А він думав, думав і говорить:

— Жінка, тому що я її люблю. Тоді пан говорить йому:

— Я маю для вас завтра роботу. Возьми жінку, возьми сокиря мале, і я вам дам роботу. А собаку з собою не бери, бо вона вам помішає. А за ту роботу я вам дуже добре заплачу.

Приходить він опівночі додому. Жінка питається:

— Де ти так довго був?

— Знаєш, у мене обходів багато. Всюди треба було подивитися. Був я на єдні поляні і сів на пеньок. Приходить до мене пан. І говорить мені, щоб ми обоє прийшли завтра на ту поляну. Дасть нам обом роботу. Робота довго тривати не буде. Десь коло півтори години.

Жінка говорить:

— Добре, підем.

Рано встали і обидвоє пішли. Собаку з собою не брали, тілько взяли сокирятко мале, як пан сказав. Приходять на ту поляну, до того пенька. Він говорить:

— Сядьме і трохи відпочинем. А то я щось замучився. Вночі не міг спати.

Посідали. І він заснув на тім пеньку. Дивиться жінка, іде якийсь панисько. Несе на плечах міх. Підходить до них. Вона хотіла розбудити чоловіка, а він каже до неї, той панисько:

— Не буди. Нехай спить. Він замучений. Видно, вночі не спав. Зняв він міх з плечей на землю. Жінка його питається:

— Що ви за єден?

Потиху питає, щоб чоловіка не розбудити. А пан питається:

— А вам чоловік не розказував про мене?

— Розказував про єдного пана. Казав, що пан нам дасть обом роботу. І добре нам за ту роботу заплатить.

Пан каже:

— То я сам. Говорить до жінки:

— Ти знаєш, що є в тім міху?

— Ніт, — каже вона.

Він розв’язав міх, а там повний міх грошей. Пачками. Тоді каже до неї:

— Як будеш зо мною згідна, дам тобі отой міх грошей. Маєш зробити єдну роботу. Скажи, будеш зо мною згідна?

А вона не знає, що, яка робота. -...Ти видиш мішок грошей? А вона каже:

— Виджу.

— То буде твій. Якщо ти відрубаєш свому чоловікови голову, даю мішок грошей.

Вона подивилась на мішок. То ж мішок грошей! Подивилася на чоловіка. Взяла сокиру. А чоловік поклав голову на пеньок. Вона піднесла сокиру і хотіла відрубати йому голову. Піднесла сокиру вгору, а пан хопив її за руку і держить над чоловіком. І тоді будить його помалу. Щоб він не напудився, що над ним сокира висить. Пробудив його і каже:

— Я питав, що людині найвірніше. А ти сказав, що жінка. Якби ти був тут з псом, то він би мене до тебе не допустив, хоча було б і сто мішків грошей. А жінка хотіла відрубати тобі голову за мішок грошей.

На тому вони розійшлися. Чоловік з жінкою пішли собі додому, але життя у них уже веселе не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Коростів, Сколівського району, Львівської області
22 грудня 1990 року
Оповідач: Стечак Федір Миколайович (1932)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.