Українські народні казки

Хто не любить мудрих

Українська народна казка Покуття

Був бідний хлопець. Уже великий був, але поганий на вроду. Він декого й запитував, щоб женитися, але всі йому відмовляли. І так дожив до тридцяти років. Нарешті подумав: ’Треба мені щось зробити, аби добре жити». А була в місті одна стара пані без чоловіка. І багата була. Він собі подумав: «Оженюся з тою панею. Вона стара, помре, а потому я оженюся, з ким схочу, бо буду багатий». Оженився він з тою панею і так з нею жив, аби йому записала свій маєток.

Пані жила недовго, через пару років померла і все йому записала, ціле господарство. Зачинає він сватати дівчат. А вони не хотять за него йти, бо він поганий на вроду. Не хотіли багатства і не хотіли його.

А в одному селі був пан, і мав дуже гарну служницю. Та й той удівець собі подумав: «Може, ця за мене піде, бо бідна». Зачав він з нею говорити, і за пару слів вони згодилися. Повінчалися та й стали жити. Він купив їй дороге плаття, пішла вона в перукарню, і там з неї зробили дуже гарну паню. Дуже він урадувався цим, утішився, що має таку гарну жінку.

У него була дорога машина, і він умів сам їхати. Порішили вони їхати на базар. По дорозі він здибає дівчат, тих, що не хотіли навіть з ним говорити, та й гадає: «Возьму їх підвезу. Хай подивляться, яку я файну жінку маю». Похвалитися хоче. Думає: «...Вони з мене сміялися, а я маю таку файну жінку». Таке собі подумав та й став. А жінка питає:

— Чо’-с став на дорозі?

— Та треба дівчат підвезти. Жінка відзивається:

— Вони ще молоді, най ідуть.

їде він далі, доганяє гарного хлопця. Вона побачила того хлопця й каже:

— Стань, возьми сего хлопця в машину. Він ’ї зачав відмовляти:

— Най іде, я не беру. А вона йому говорить:

— Ти мене не хоч’ послухати?

Він подумав та й сказав:

— Та най буде. Берем його.

Жінка сиділа позаду него. Він каже тому хлопцеви:

— Залазь. Сідай зо мною спереду. А вона йому:

— Най сідає ззаду. Він не кондуктор, щоб спереду їхати. Най сідає коло мене.

Йому не по душі, але пішов їй на поступку. Сів той хлопець коло неї. Вона не знала, що проти чоловіка люстро є. Їде він і не оглядається, лиш дивиться на дорогу і в дзеркало поглипує. А вони ззаду як німі. Усміхаються одне до другого і на міґи показують, показують на него і сміються з него.

Так йому ся трафляло в поїздках три-штири рази. І він сему не годен був більше терпіти. Дізнався, що в Єгипті є мудрець, допитався він до него. Сидить мудрець під пальмою і п’є з горіха молоко. Він ся з ним привитав і розповідає йому, чого до него прийшов. А той йому каже:

— Розкажи мені подробиці за своє життя від дитинства аж до сего часу.

Він йому розказав усе, той мудрець вислухав і зрозумів його. І сказав:

— Ти так роби, аби вона цілу зиму не мала в чім надвір вийти. І щороку аби була у вас мала дитина.

А він мудрецеви каже:

— Як ви такий мудрець, то чого ви сидите під пальмою такі дрантиві? Ви ж повинні бути великим багачем.

А мудрець устав і махнув назад себе рукою.

— Іди запитайся їх, чого я тут сиджу.

Той мудрець не одну мудрість сказав, а влада була проти него. Бо ті, що при владі були, мудрих не любили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Копачинці, Городенківського району, Івано-Франківської області
12 березня 1988 року
Оповідач: Дутка Петро Якович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.