Українські народні казки

Хто старший, чоловік чи жінка

Українська народна казка Гуцульщини

Оден чоловік хотів знати, хто в хаті старший, чи чоловік, чи жінка. Але не по роках, а по справі ґаздівства. Ну й ніяк він не міг того довідатися. Розпитував і в других людей, і не в одного чи двох, а села сходив. То по роботі йшов, то прогулювався. Деколи був і на весіллях у других селах. І все розпитував і не міг довідатися, хто ж старший.

А раз прийшлося йому говорити із старшим вуйком. І при тій бесіді зайшла балачка й про те, хто ж у хаті старший, чоловік чи жінка. І той вуйко йому каже:

— Не годен добре спрактикувати, щоби довідатися, хто в хаті є старший. Але я по твої бесіді бачу, що тебе це сильно інтересує. То я тебе пораджу. Запрягай пару коней і бери на віз сто курей. І їдь з ними по селах. Якщо зайдеш у хату чи прийдеться тобі в якійсь хаті щось купити, або заночувати, то будеш видіти, яка буде бесіда межи чоловіком і жінкою. Якщо жінка заможе * бесідою чоловіка, то дай курку, а якщо чоловік жінку, то дай коня.

І вони з тим вуйком розійшлися. Цей чоловік пішов додому, і дуже хотілося йому спрактикувати, що з цего вийде. Запряг пару коней, сто курей на віз і поїхав помежи села. І скільки він переїхав, і скільки приходилося йому в людей ночувати, ніде він не видів, щоби чоловік замагав своєю бесідою жінку. Хоть би як добре чоловік сказав, то все жінка мусіла так сказати й зробити, щоби її був верх. І тоді цей чужий чоловік давав їй курку.

І об’їхав він села, і пороздавав усі кури. Лиш тільки лишилася в него пара коней. І ті коні були в него не одної масти. Оден кінь був черлений, темний, а другий білий.

І вже він замучився їхаючи. І подумав собі: «Ще переночую в людей одну ніч і вже їду додому. Бо все одно вже вижу, що перемагають жінки чоловіків». Заїхав він на подвір’я і побачив ґазду. І спитав у него:

— Чи можу я у вас сеї ночі переночувати?

Чоловік йому відповів зразу, не питаючи дозволу в жінки:

— Най буде, переночуєш.

І цей залишився у него ночувати. І думає собі так: «Лишиться в мене вже лиш оден кінь. Рано встану і вже поїду додому одним конем». Переночував той чоловік, рано встав, подякував ґазді за нічліг, взяв білого коня за гриву й подарував ґазді. А черленого запряг до воза і поїхав додому. А жінка вздріла, що той подарував білого коня, та й сказала до свого чоловіка:

— Чому ти йому не сказав, аби дав нам черленого коня? Йому однако, чи білий, чи черлений у него лишиться.

А чоловік каже:

— Я дожену його й скажу. І він мені заміняє.

Сів він на того білого коня і доганяє чоловіка. Чоловік, що їхав возом, озирнувся, побачив його і став. Цей над’їхав конем і говорить:

— Ви не можете заміняти білого коня на черленого? Бо жінці сподобався черлений.

Тоді цей узяв білого коня, запряг назад до воза і сказав йому:

— Не будеш мати ніякого. Бо якби ти був не слухав жінки, то би мав цего білого коня. Я переконався, що жінки старші за чоловіків.

Та вдарив коні і поїхав додому.

Походження та примітки

* Замагати — перемагати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
1 лютого 1986 року
Оповідач: Джумачук Семен Васильович (народж. 1928)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.