Українські народні казки

Хто хитріший

Українська народна казка Бойківщини

Приходить циган до господаря і хоче ухитрити, бо голоден. Ґазда варить пироги, виймає з окропу і кидає в миску. Циган говорить: — От будемо їсти. А господар йому: — Будемо їсти, лиш не всі.

Циган говорить:

— Не кваптеся ніде, господарю, де ви будете тепер іти? Вареники теплі, будемо їсти.

Так циган господаря умовив, що господар сідає їсти і змушений кликати й цигана. Сідають вони до вареників. Вареників немного, циган бере зразу по два. А господар говорить:

— Хо-хо, цигане, та зразу по два?

— А що, по три буду? Їжмо скоро та будемо щось робити. Господар зрадів, що вареники даром не пропадуть, та й каже:

— Підемо на поле трохи косити.

Ґаздиня зарихтутала їди: трохи вареників, трохи юшки й каші. Вони тото забрали і йдуть на поле косити. Циган не спішить, хоче, би час пройшов. А ґазда цигана не лишить, бо циган не знає, де поле.

Вийшли на поле, господар питає:

— Щось будемо трохи їсти чи йдемо косити?

— Трохи відпочинемо і будемо їсти, — каже циган.

Господар то так і робить, але розв’язує і ділить то на два рази: на полуднє й на підвечірок. А циган думає, що треба все з’їсти, аби раз добре попоїсти. Одно з’їли, а циган дивиться на друге та й каже господареви:

— А ту половину? Давайте її сюди та з’їмо. Господар йому:

— То на підвечірок. А циган:

— А на вечерю? Господарю, за раз і повечеряймо. Та не будемо ся дивити, що ворони нашу їду розтягають.

Так вони й зробили. Господар пішов циганови на уступки і повечеряли. Циган говорить господарю:

— Що ся робить, як ся повечеряє? Господар змушений відповісти:

— Та як повечеряється, лягається спати. А циган каже:

— То я й лягаю спати, бо ми повечеряли. Господар засмутився — їда пропала.

Циган лежить, ґазда косить. Але думає, як використати цигана. І говорить:

— Цигане, де ти маєш ночувати? Циган з утіхи каже:

— У вас.

Бо подумав: «Не робив, а ще повечеряю даром». Прийшли на подвір’я циган з ґаздою. Ґазда нічого газдини не каже. Ґаздиня дає вечеряти, циган безпечно вечеряє. Ґазда говорить:

— Ходім спати, бо треба рано встати: рано добре з росою коситься. Циган подумав, що й завтра легко день переживе, бо ранку немного — доки сонце зійде. Тілько зоріє, ґазда будить цигана. Той говорить:

— Ще зарано, господарю. Господар йому:

— Я вік довіковую і все так рано встаю.

— Нас вовки з’їдять, — говорить циган. А ґазда йому:

— Я би хотів побачити вовка. Як побачимо вовків, зразу лягаємо спати і косити не будемо.

Циган втішився, що, може, й побачать, зібрався скоро й вийшов надвір. Говорить господар господини:

— Винесеш їсти пізно. Аби-с узяла дрантивий горнець. І розказав їй господар, як вона має то все робити.

Вийшли вони з циганом на сінокіс і стали косити. Господареви аж душа радіє, бо добре з росою коситься. А циган лиш позирає, чи ґаздиня несе їду. А їди як нема, так нема. Господар узяв кусник хліба в кишеню, потороху вламує й їсть. А циган того не помічає. Сонце зігріває, а циган говорить:

— Господарю, ви казали, що як сонце загріє, то спати будемо.

— Цигане, як ми голодні будемо спати? Косім. Зараз ґаздиня принесе їду й попоїмо.

Витискає господар з цигана послідню пару. А циган ніде ся не діє, мусить косити, бо голоден, хоче, аби попоїв. А з поля до села пряма дорога. Циган ґаздиню здалеку увидів і пізнав. Та й каже:

— Господарю, ходім сідаймо. Вже ґаздиня йде. Господар йому:

— Косім, доки ґаздиня прийде. Бо як попоїмо, то зразу полягаєм спати.

Циган дуже втішився, що попоїсть і зразу ляже спати: косить до послідньої пари. Ґаздиня приближується, а ґазда починає кричати, що пізно їду винесла. Та й почав за ґаздинею бігти, а ґаздиня тікати. (Так вони договорилися, аби використати цигана за вчорашню їду.) Тікала, й кинула тою сумкою до каменя, і дрантивий горнець розбився. Господар вернувся, а циган говорить:

— Господарю, не треба було за нею бігти. Коли вже винесла, то були би-смо їли.

А господар задоволений, бо вони багато скосили, та й каже:

— Ходи, будемо розбивати покоси, аби схло, і підемо додому їсти. Циган розбиває, а на ногах уже мало що тримається. Плететься, ніби напився. І говорить:

— Господарю, ходім додому, бо я далі не видержу — гину з голоду. Краще дома попоїмо і знов вийдемо.

Так вони й зробили, бо господаря страх зібрав, що циган помре на поли.

А ґаздиня утекла і стала варити їсти. Найперше варить много капусти, вареники і кашу. Вони приходять, ґаздиня гостить їх. Дає найперше капусту. Циган дуже голоден, їсть, скільки може. Тоді ґаздиня дає вареники. Вареники вже нема куди їсти, бо сильно циган капусти попоїв.

Тоді дає ґаздиня кашу. Він уже каші й раз не зачер, але весело дивиться, і говорить до ґаздині:

— Ґаздинько, знали-сте зварити, лише-сте не знали дати.

Тоді циган увидів, що він хитрий, а ґазда — ще хитріший. І як пішов він від ґазди, то ґазда вже й донині його не видить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Красне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
19 жовтня 1994 року
Оповідач: Петриній Лодомир Васильович (1926 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.