Українські народні казки

Хто що зробить, то для себе

Українська народна казка Поділля

Колись давно в одних панів багато-багато років служила баба. Вона вигляділа панського сина змалечку аж до юності. Любила його, як рідного. Тому парубкові було років зо двадцять, а бабуся була дуже вже старенькою. Нічого не могла робити по господарству. Пані не захотіла бачити в обійсті старої баби.

Коли син поїхав на полювання, пані власноруч напекла пиріжків. У два пиріжечки поклала отрути. Отруєні пиріжки віддала бабусі, і відправила стареньку у світ за очі.

— Куди хоч, туди і йди! — жорстоко промовила пані.

Вийшла з двору бабуся плачучи. Плаче стара, бо не може ні йти, ні робити. Помаленьку вийшла за село. Назустріч їй їде на коні хлопець з полювання:

— Куди йдете, бабусю?

— Іду, куди очі дивляться.

— То вертайтесь додому, — прохає юнак, бо любив її як рідну матір.

— Ні, сину, вигнала мене твоя мати, нема куди вертатись.

— Вертайтесь, бабуню, я цілий день полював, хочу їсти. І ви втомилися і зголодніли, бо подолали немалий шлях.

— У мене є два пиріжечки. їх дала мені твоя мати на дорогу. Візьми, сину, з’їж, — лагідно мовила бабуся.

Хлопець з’їв ті пиріжки і вмить упав з коня й помер. Бабуся через силу повернулася до пані і повідомила, що за селом лежить її мертвий син. Розказала, що пригостила його своїм останнім харчем, тими пиріжками, що дала їй пані.

Коли забрали хлопця додому, пан сказав такі слова до своєї дружини:

— Хто що зробить, то для себе.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

108 (6508). Хто що зробить, то для себе. СУС —, багато варіантів. Записано 2009 року. Литвин Олександра Мусіївна (1925). Вінницька область, Калинівський район, Дружелюбівка

Хто що робить, то собі

Українська народна казка Бойківщини

Був у однім селі багатий пан. До того пана приходили бідні люди грошей і зерна зичити на відробок. У того господаря був дуже розпущений син-одинак. Коли до нього прийшов бідний, то почухався в голову, бо не знав, з чого починати. А той розпущений хлопець сміявся з того і питав, чого то хлоп чухається. Все питався мами: чого хлоп чухається? І ось мама йому несподівано відповіла:

— Прийде такий час, що, може, ти на собі перевіриш, чого то хлоп чухається.

А до того пана приходила дуже бідна женщина. Не мала вона нічого, хіба бідну хатинку край села. І просила в тої пані колач, коли знала, що та пече хліб. Коли пані давала їй колач, бідна жінка все казала:

— То собі, панійко.

А пані то заінтересовало. «Чого ти кажеш «собі», як я даю тобі?» і раз вона навмисно підладила небезпечний для життя колач та й дала його тій жінці. «Буде видно, чи «собі», чи тобі».

А панський син дуже зацікавився полюванням. Він узяв пушку і пішов у ліс. А ліс був їх власний. Коли він підходив до лісу, почалася мряка. Коли заглибився в ліс, почав помалу кропити дощ. І він блукав по лісі довгий час, а дощ усе сильнішав. Так, що він промок. Тоді став і почухався. «Як же мені вийти з цього лісу?»

І тоді йому прийшло на думку, чого то хлоп чухається. І почухався другий раз і третій. Як вернутися додому? І прийшло йому на думку виблукатися з лісу за течією води.

А він уже й зголоднів, бо не звик у таких прикрих справах бути. Почав вимотуватися з лісу за течією води. Ніже він вибився з лісу, його засікла ніч, змерклося. Іде він, дивиться, далеко є світло. Прямує на то світло. І якраз попав до хатини тої бабки. Ледве прибився, голодний, змучений, мокрий. Прийшов під двері і стукає. Бабка вчула, пішла, відмокла йому і спізнала панича. І дуже йому врадувалася, не так, як його мама радувалася їй, як вона йшла на колачі.

Увійшов до хати. А вона радісно:

— Розгортайтеся, панцю, загрійтеся.

— Може, маєте що вкусити? — питає він.

— Маю, дам.

І дала йому радо, не так, як його мама їй давала. Дала вона йому той колач, який вона дістала від його мами. З’їв він той колач і ще щось там з’їв. І постелила вона йому, як могла, і він ліг спати.

Спав він цілу добу. Вона його не будила, бо шкодовала. Минула доба. І вона пішла до його родичів і сказала, аби збудили і забрала свого сина. Пан дуже зрадів, що вона дала їм про сина знати. Що він не пропав, а в неї спить. Бо пан не знав, який колач дала пані бабці. А пані питає:

— Ви йому давали щось їсти?

— Давала, панійко, давала.

І пані зрозуміла, що сталося. І тільки сказала:

— Нащо ви казали, що то собі?

Не тому колач спечень, кому речень, а тому, хто спожиє.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

99 (1747). Хто що зробить, то собі. СУС 837. 1 квітня 1988 р. Сич Василь Стасевич (1918). Львівська область, Турківський район, село Гусине