☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Хто як збреше
Українська народна казка Закарпаття

Був де не був один цар. Мав він красну доньку на відданні. Донька царя захотіла мати за чоловіка того, хто найліпше набреше цареві А як стане її чоловіком, дістане ще й половину царства.

Ідуть до царя парубки. Спершу багаті, славні. Бо недурний казав, що воли до волів ричуть. Та що женихи не брехали, що не вигадували, всьому цар вірив.

Коли перебрехали всі царські, графські сини, почала приходити біднота. Кожному хочеться мати царівну за жінку, а півцарства — за маєток.

Один бідний чоловік мав трьох синів. Двоє старших були розумніші, молодший — дурніший. Ходили старші сини брехати до царя, та нічого не вибрехали. Прийшов наймолодший до царських палат.

— Що ти за один і для чого прийшов?

— Я прийшов брехати.

Бреши! — каже цар і самому йому спішно. Хлопець шморгнув носом і почав:

— Мій няньо мали дві корови. За одну ніч корови з’їли гору сіна і залишили коло палі цілу гору гною.

— Вірю, синку!

— Весь гній ми з братом узяли та й понесли на наше поле.

— Вірю, синку!

— Але то було взимку. Впав великий сніг, межу ми не виділи і гній висипали на чуже поле!

— Вірю, синку!

— Прийшла весна, зібралися ми ярювати. Дивимось, а гній на чужім полі. Тоді ми четверо: нянько, два брати і я, вийшли на нашу ниву. Взяли ми чужу ниву за чотири кінці так, як беруть скатертину, і перенесли гній на своє! Тільки тоді почали його розтрясати.

— Вірю, синку!

— Пішов мій няньо на ярмарок, купив за два крейцарі п’ятдесят свиней.

— Вірю, синку!

— Свині вже в нас є, тільки свинаря нема, щоб їх гнав до лісу під дуби. Мій нянько довго не думав, скоро покликав за свинаря вашого нянька.

— Брешеш! — крикнув цар. — Мій нянько давно помер, не міг він свинарити, коли царем був!

— Пресвітлий царю! Я тому і прийшов, щоб брехати! Моїй брехні ви повірили, як правді. Тепер давайте доньку і півцарства.

Схилив цар свою сиву голову.

— Справді, ти мене перехитрив.

І мусив цар дати доньку за цього хлопця, мусив віддати в посаг і півцарства.

Оженився парубок, став царем. Царює він і нині, коли не помер.

Хто як збреше. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 852. Подається за; «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 122 — 123. У інших казкарів збірки сюжетів не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).