Українські народні казки

Хто яму копає, сам у неї впаде

Українська народна казка Гуцульщини

Були, сказати вам, чоловік та й жінка. Та й мали шестеро дітей. А тут має бути в жінки сема дитина. Але дивиться той господар, якийсь пан їде. Подивився той пан, що світиться в хаті, та й завернув до хати. Йому далеко було доїздити до свого села, та й думає собі пан: «Я тут доночую, а рано встану та й поїду т’хаті. Та під’їхав, зліз з воза та й поклюпав у двері.

Увійшов він у хату та й спитав ґазду, чи би доночував у него. А ґазда сказав:

— Та мете спати. Чому ні?

Побалакали вони ще трохи, та й полягали пан з фурманом спати. А чоловік усе ходив до жінки дивитися, чи є вже дитина на світі. А пан лежить та й слухає. Щось за вікном питається:

— Чи є вже дитина на світі? А чоловік каже:

— Ще нема.

Пробавила яка півгодина чи година, і знов питає хтось за вікном, чи є вже дитина. Чоловік сказав:

— Є вже.

А хтось знадвірку знов каже:

— Ця дитина буде щаслива, бо возьме в цего пана доньку.

І пан знервувався. Тут є шестеро дітей, це вже сема дитина і має бути йому за зятя? Думає пан: «Не буде цего, щоби він узяв у мене доньку».

Рано устав той господар і пішов до свеї роботи. А пан що робить? Устав, узяв ту дитину під паху та й пішов. Забрав ту дитину. Посідали з фурманом у бричку і поїхали геть. Та й каже той пан фурманови:

— Кинь дитину під того дуба. Її там щось з’їсть.

А там була недалеко полонина. Ті кинули дитину та й поїхали геть. А вівчарі рано встають та й ідуть з вівцями. Пішли провалами та й найшли ту дитину. І собі думають: «Що тут робити? Брати дитину чи лишати? Беремо до стаї! Може, хтось ся обізве, тримаймо дитину. Молоко е статком, є чим годувати».

І росте в них та дитина. Таки видно, що росте, бо її добре годують.

Був хлопчик з вівчарями вісім рік. І тутечка пан знов приїхав. Цей, що був. Питається у вівчарів:

— Чи ви не маєте продати п’ять-шість баранів? А вівчарі кажуть:

— Чому би не мали? Та ми на то тримаємо, би ми продали. Каже вівчар хлопцеви:

— Іди прижени п’ять баранів.

А того хлопця назвали вівчарі Найда. Почув це пан та й питає:

— Що це у вас за назвисько таке — Найда? Я ще такого назвиська не чув.

Каже той вівчар:

— Ми йшли провалами і найшли цего хлопця під дубом.

А пана тєкло: «Це та дитина, що я кинув». Та й думає пан: «Нє, цеї дитини не буде. Я мушу її знищити». Та й каже той пан:

— Ви би не відпустили цего хлопця? Я би його навчив на пана. Колись би вам подякував та й мені.

І пан дав вівчарям гроші. А вівчарі на гроші лакомі та й відпустили хлопця панови.

І що ж надумався пан? Зробити таку скриньку подлуг хлопця та й кинути його в воду. Приїхали, зробили скриньку та й кинули його в скриньці за водою. І думає пан, що його вже не буде.

Тота скриня з хлопцем плила, плила і доплила до млина. Та заїхала в лотоки і відернула воду. Мельник вибіг, дивиться — колесо не крутиться, вода не йде на колесо. Що то є? Подивився на лотоки, а воду заперла скриня. Він не годен сам витягнути її. Витягли скриню, відкрили, дивляться, а там хлопець.

А пан їде, мливо везе. Молоти й питлювати. А той хлопець уже давно в млині, уже виріс і вмів у млині керувати. І тут стягся пас із колеса. Мельник каже:

— Іди Найдо Водопливе, натягни пас.

І тут знов пана текло, що це той самий хлопець. Та й каже пан до мельника:

— Йой, я забув гроші взяти на мливо та й на питель. Я би дав записку до пані, аби передала гроші. Ви відпустіть хлопця, би заніс ту записку. Хлопець не буде запусто йти, я йому заплачу. Та й вам заплачу за те, що пустите хлопця.

Та й щось він хлопцеви заплатив та й мельникови. Та й каже хлопцеви:

— Аби-с цю записку нікому не показував.

Та й хлопець пішов до пані «за грошима». А пан у тій записці написав, що як прийде цей хлопець, щоби його слуги вбили.

Той узяв ту записку та й іде до пані. Але був уже вечір і задалеко було йти. Він уздрів, що в одній хаті світиться. Та й думає собі: «Я тут доночую і рано піду». Увійшов до хати та й каже:

— Пустіть мене, аби я переночував.

І приймив його той чоловік на ніч. А той чоловік був мудрець. Питається він того хлопця:

— Куди ти йдеш?

— Пан забув гроші та й післав мене до пані, аби дала гроші на мливо і на питель.

Та й каже хлопець, що несе до пані картку. Побалакали вони ще трохи, та й каже той чоловік:

— Ану дай ту картку, най я прочитаю, що там пише.

Він не хотів давати. Ще вони поговорили, та й хлопець заснув. А мудрець узяв та й ту картку прочитав: «Як прийде хлопець, аби його вбили». Та лиш ту картку передрав та й кинув у кухню. Та й узяв від себе написав: «Я пишу до тебе, пані, що поки я прийду з млина, аби вже по весіллю було. Віддай нашу доньку за цего хлопця».

Хлопець прийшов до пані і подав картку, та й прочитала її пані і подумала: «Що це такого?» Але рихтує всякі страви та наймає музики.

Весілля скінчилося. А хлопець був такий роботящий, що вставав о другій годині до роботи. Дивляться люди, що цей хлопець такий добрий до роботи. Їде пан, а люди йому кажуть:

— Такого доброго зятя, мабуть, ніде нема, як у вас. О другій годині встає до роботи.

Пан приїхав, а тутки вже по весіллю. Та й каже пан пані:

— Ану дай ту записку, що я написав. Подивився пан на ту записку та й каже:

— Це не я писав.

Та й собі подумав, що має далі робити з хлопцем, зятем своїм. Сказав він своїм слугам, аби викопали п’ятьметрову яму. Як він такий людяний, то о другій годині ночі буде сонний іти до роботи та й загараздить у яму.

Викопали ту яму. Хлопець устає до роботи, а молода жінка каже:

— Ще не вставай. Ще маємо час наробитися до сімдесять рік. Послухай мене і лежи.

Та й той знов ліг та й заснув. А панови приснилося, що його пані взяв бугай на роги і бігає по подвір’ю. Устав пан, вибіг надвір та й просто в ту яму загараздив. Хто копає яму, сам у неї впаде.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
20 вересня 1986 року
Оповідач: Перцович Антон Васильович (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.