Українські народні казки

Цап і баран

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили собі цап та баран. Одного разу вирішили вони піти в мандри. Взяли пусту торбу й вирушили.

Йшли вони полем, коли дивляться, лежить вовча голова. Підняли вони ту голову та й кинули в торбу. От уже й звечоріло, притомилися вони, захотілося їсти.

Коли дивляться, вдалині горить вогонь. Вирушили побратими на світло. Підходять ближче, аж бачать, вовки кашу варять. Злякалися цап та баран, але виду не подають. А вовки й кажуть:

— О, каша вариться, а м’ясо саме прийшло.

— А звідки ви знаєте, що у нас є м’ясо? — питає цап. — А витягни, баране, оту голову з торби.

Баран достав вовчу голову, а цап каже:

— Ти більшу дістань.

Баран знову дістав ту саму голову. А цап знову:

— Витягай ще більшу.

Вовки злякалися та й повтікали. А цап з бараном поїли каші і полягали спати біля вогнища.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

174 (8068). Цап і баран. СУС 125. Записав Олійник Дмитро 2010 року. Олійник Тетяна Миколаївна (1973). Кіровоградська область, Голованівський район, Свірневе

Цап і баран

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід з бабою і мали цапа та барана. Раз цап заліз у город і начисто поїв усю капусту, а баран з ним. От старі і прогнали їх.

Пішли вони в ліс. Ідуть бачать: лежить вовча голова, вони її взяли та й далі йдуть. Дивляться, а вовки кашу варять. Побачили цапа з бараном та радіють:

— О, зараз м’яса поїмо!

А цап і баран стали розповідати:

— Ідемо ми, бачимо вовка. Піймали його і з’їли. От тільки голова зосталася.

Вовки налякалися і повтікали. А цап з бараном наїлися і лягли спати. Вовки сидять і думають, що робити. Вирішили напасти на діда з бабою.

Пішли вранці до їхньої хати, а цап з бараном якраз вирішили додому вернутися. Як побачили там вовків, то захотіли їх одігнати. Баран одягнув вовчу голову, а цап наставив роги. Вовки як таке побачили, так і рвонули до лісу.

Дід з бабою так зраділи, коли побачили своїх тварин, що на радощах пробачили їм. Більше їх в ліс не проганяли.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

22 (4338). Цап і баран. СУС 125. Записано 2008 року. Коваленко Тетяна Григорівна (1932). Чернігівська область, Городнянський район, Старосілля