Українські народні казки

Цар Петро і солдат

Українська народна казка Буковини

Петро Великий дуже любив полювання. А там був полк кавалерії. Петро передягся в гражданське і приходи до командира ескадрону. — Дай мені самого май бойового солдата.

— Дам.

— Мене звуть Альоша.

Командир прикликав їдного солдата й питає:

— Хочеш їхати на полювання з Альошею?

— По вашому приказанію поїду!

Та й поїхав він з «Альошею». Приїхали в ліс і заблудили. А Петро Великий був сильно жилавий і добре лазив по деревах. Виліз він на високе дерево. А солдат хоче видіти, що в «Альоші» в сумці. Заліз він у сумку, побачив ром і трохи випив. А «Альоша» виліз на дерево і скомандував, щоб солдат у такому-то напрямку помітив кілька дерев. Солдат вийняв шаблю і ті дерева позначив.

Зліз «Альоша» з дерева, і поїхали вони на «Альошовому» коні в ту сторону, куди були насічені дерева. Приїхали до якоїсь хати. А там висока огорожа — не перескочити, не перелізти. Солдат каже:

— Альошо, ти під’їжджай до огорожі, а я вилізу тобі на плечі, перелізу через огорожу, переріжу всіх собак, відчиню ворота і в’їдем.

Так вони й зробили. Солдат відкрив ворота, в’їжджають вони, а там — конюшня. Заводять вони туди коня. А там було ще місце на шість коней.

Зайшли вони в хату, дивляться по кімнатах, а під постелями голови відрубані валяються.

— Не туди ми попали, — каже солдат.

А в хаті нікого нема, тілко стара баба і дочка її. Солдат каже:

— Підем спати на горище.

Тілко полягали вони спати, коли чують крик, свист — їдуть п’ять бабиних синів і її чоловік. Приїхали, а стара й говори їм:

— Якісь два приїхали, їден нічого, так собі, а їден всіх собак вирізав.

— А де вони?

— Полягали спати на поді.

Коли солдат спав, Петро вартував. А потому вартував солдат. Став він з шаблею коло драбини і стоїть. А старий каже до найменшого сина:

— Іди розправся з ними.

Той лиш підліз догори, а солдат вхопив його за чуприну і відрубав голову. Той і не писнув. Труп упав на землю, а голову солдат поклав коло себе. Батько каже:

— Що так довго його нема?

Посилає другого. Солдат і другому голову відтяв. Послав старий і третього, й четвертого, і п’ятого. А солдат всім голови відтяв. «Чого їх так довго нема?» — думає старий. Поліз він сам по драбині, а солдат і йому голову відтяв.

Розвиднилося, злізли вони. А Петро каже до баби:

— Показуй, що в тебе в погребі. Покажи, бо й тобі буде те, що твоїм синам і чоловікови.

Баба розкрила погріб показувати. Вони до погреба — а дочка прицілилася і стрілила в Петра Великого. Та й поранила його в плече. А Петро обернувся і вбив її. Зайшли вони до погреба, а там — повно золота. Солдат набрав повні кишені, в пазуху гребе. Та й каже:

— Альошо, бери й ти.

«Альоша» взяв трошки, а більше брати не хотів. Як набрав солдат золота, Петро каже:

— Я беру коня та й їду, а ти йди помаленьку за мною. Я вишлю за тобою ізвозчика.

Їде Петро, устрітив ізвозчика і каже:

— Там ззаду йде солдат. Ти його підвези, то він тобі стілко заплати, що коні твої того варті не будуть. Вези його в ресторан, а потому в царський дворець.

Зустрів ізвозчик солдата, посадив його в бричку і завіз у ресторан. Як солдат добре набрався, повіз його ізвозчик в царський дворець. Петро Великий каже:

— Кладіть його на моє ліжко.

Поклали вони його на царське ліжко, а він спить як мертвий.

Зібрав цар усіх міністрів. Проспав солдат три години, будять його. Виходи він надвір, а там не «Альоша» стоїть, а цар. Солдат упав на коліна:

— Прості, государю.

А цар зняв з шиї золотий ланцюжок, почепив солдатови і каже:

— Цей герой спас мене для всієї Росії. Умийте його і вберіть у гарний одяг.

Одягли його в гарний одяг. Дав йому цар звання капітана. Поїхав він у ескадрон і подав полковнику царську записку. Там було написано: «Негайно з’явитися до царя». Полковник з’явився, а Петро йому каже:

— Цей солдат тепер капітан, і він буде у вас командиром ескадрону. І став солдат командувати ескадроном.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
18 травня 1980 року
Оповідач: Мазур Олексій Федорович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Цар Петро і солдат

Українська народна казка Буковини

Цар Петро Великий хотів знати, за що п’ють солдати. Перебрався він в шинелину рядового солдата і зайшов собі в забігайлівку. Сів там і сидить. Приходи якийсь солдат і каже Петрови:

— Давай, братєц, вип’єм.

— Нема за що. В мене грошей нема, — каже цар. А солдат йому:

— У мене є на бутилочку.

Випили вони ту бутилочку. Солдат говори:

— Іще би їдну не мішало. А цар:

— Я ж тобі казав, що нема грошей. Другий раз вип’єм, як у мене будуть гроші.

— А ми найдем гроші, — каже солдат. — І ще вип’єм їдну.

А той солдат був кавалерист. Вийняв він шаблю і дав у заставу за бутилку горівки. Випили вони ще й ту другу фляшку. Цар його розпитав, з якого він полка, з якої роти і де розміщається. Солдат сказав цареви свій точний адрес, і вони розійшлися.

А хазяїн тої забігайлівки там не жив. Він свою забігайлівку на ніч замикав, і солдат не мав як забрати назад свою шаблю.

Цар дав приказ тому полкови, що на шосту годину ранку має бути державний смотр. Усі почали готуватися до смотру. А той солдат не має шаблі, лиш їдну ножну. Витесав він із дощечки шаблю і заклав у ножну. Позлагодювалися всі і пішли на смотр, і ніхто з начальства не помітив, що шабля в него деревляна.

Приїхав цар і почав смотр. Проходи цар поперед війська і став напроти того солдата. Та й каже цар солдатови, що стояв коло него:

— Чому в тебе ґудзики нечисті? Три кроки вперед!

Той вийшов. А тоді цар крикнув тому, що з деревляною шаблею:

— Зніми йому голову!

І думає цар: «Що ж він буде робити? Шабля ж замкнена». А солдат вийшов, вийняв свою деревляну шаблю, підняв її вгору і крикнув:

— Господи, як душа невинна, перетвори сталь на дерево!

Усі глянули на шаблю, а вона — з дерева. Цар поплескав його по плечі та й каже:

— Тобі з твоєю мудрістю не рядовим солдатом служити. Даю тобі нагороду і відпускаю додому. Взяв солдат царську нагороду і пішов собі додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нелипівці, Кельменецького району, Чернівецької області
14 жовтня 1979 року
Оповідач: Твердохліб Петро Николайович (1904)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.