Цар і вояк
Українська народна казка Закарпаття

В стародавньому світі жив єден цар. Та країна була дуже багата. І людям було добре. Але в нього вояки служили двадцять п’ять років. І хоч добре було в царя, але гроші крали з банку. Та єден вояк думає собі: «І я йду та й вкраду». Іде вулицею до царя гроші красти. Та стрітився на вулиці з другим чоловіком.

— Де ти йдеш? — говорить йому.

— Йду в царський банк, гроші красти.

— І я тоже йду красти.

— Ба кеть поїмають нас?

— Та ніт, ми много грошей брати не будеме. Тілько на цигарети.

Но та й пішли обоє.

Прийшли, а банк одкритий. Вояк бере гроші тілько на цигарети. А його напарник бере багато. Сварить його вояк:

— Не бери стілько. Та я лем узяв мало, а ти береш багато. Як можна так обкрадати країну?

А той бере багато й бере. Осмілився вояк і вирвав від того гроші. І положив назад у банк.

— Кілько я взяв, стілько й ти бери.

Пішли вони відти. Ідуть, дивляться: в палаті світиться.

— Ходім увидіти, що там є, що там рішають.

— Та там вікна високо, як увидим? — не хоче вояк. Подумав вояк і сказав злодійови:

— Лізь мені на плечі.

— Та ти мене не втримаєш, — відповідає злодій. — Лізь ти на мене. Виліз вояк на плечі злодійови й позирає у вікно. А там говорять:

— Цар пішов на переговори, а прийде відтам, то буде гостина. Та ми йому підробиме. Перший стакан — то його, царів. А там буде отрута. І заступник царя царьом стане.

Зліз вояк і каже злодійови:

— Іди ти послухай, бо ти мені не повіриш. Та про зле діло говорять. Поліз на плечі воякови злодій. Та дослухався сам за себе. А то сам цар був, той злодій. Тоді зліз він і сказав:

— Ідеме додому, а в вісім годин щоби ти сюди прийшов. Бо тут будуть рішати про царя, а ми будеме свідки.

Як розходилися, злодій витяг від вояка шаблю. Та й іде вояк до касарні. Дивиться — шаблі нема. «Та де я її мав стратити? — думає. — Злодій узяв від мене. А мені треба рано, в вісім годин, бути з шабльою». Вояк недовго думав, виломив з плота тинянку. «Я на вісім годин маю з’явитися з шабльою. Хоч і дерев’яна шабля, але свідком мушу бути.»

Та й приходить той вояк до міністерства. Закликали його в палату. І спізнав його «злодій». Який злодій, кеть то цар! Та й питає вояка:

— Ти би сказав, як ту рішали?

— Та я вночі чув, що рішали. Та рішали за царя. Хочуть його отруїти. Але де ж той другий свідок, злодій, що тут був зо мною?

— Та я сам з тобою був, — відповідає цар. — Та ми все чули, як вони рішали. А тепер випивайме за тото. Перший погар заступнику мойому, міністрови.

Всі взяли погари, тілько заступник не бере. Бо знає, що там отрута. Та й сказав цар:

— То п’єме чи не п’єме?

Всі чекають на того заступника, а він свій погар не бере. Тоді цар викликав дохтора, щоб провірити тото. Прийшов дохтор, провірив та й повідає:

— А як то пити, кеть то отрута? Та звідався цар:

— А кому ви то ладили?

Та й ніхто нич не каже. Усі мовчать. І наказав цар свідкови:

— Бери шаблю й одтинай йому голову, старшому міністрові. А свідок не хоче:

— Він мені не винен нич. Я йому голову не рубаю.

— Ти все чув, як говорили? — звідає цар. — Не отітнеш, так я тобі голову одітну.

Вояк-свідок дуже ся напудив і сказав:

— Бодай моя шабля дерев’яною стала. А як дерев’яною стане, то вона не відотне.

Виймає вояк шаблю та рубає тому шию. А то лем заскрипіло. Цар дуже засміявся. Міністрове зачудувалися:

— Та хто ж це прийшов? Як сказав, так і сталося. Віддає наказ цар:

— На, бери мій пістолет і вбивай його. Повів вояк царьови:

— Чого ж його убивати? Та він грошей не крав. Радше мене бийте, бо крав.

— Тут так, — сказав цар, — або ти вбиваєш його, або я тебе. Взяв свідок пістолет і вбив його. Тоді цар сказав:

— Стаєш ти на його місце.

Та за крадіж став вояк міністром. І по тому ділу вже такого діла більше не було. І була багата країна, всім людям весела.