Українські народні казки

Цар і злодій

Українська народна казка Закарпаття

Був єден цар. І його цілий тиждень мучив сон, що як не піде красти, то пропаде, вмре. Поза цілий тиждень його той сон мучив. Нащо йому красти, як у нього все є? Але мусить іти.

Убрався цар у цивільне плаття й пішов уночі красти. Ходить по городови, вже дванадцята година, і нікого іншого він не видить. І нарешті стрічає настоящого злодія, що цілий город за ним ходить і не може поїмати. Звідає його цар:

— Куди йдеш?

— Я йду красти.

— Та й я йду. Куди йдеме? Йдеме до царя, — говорить цар. А злодій ударив царя й повчає:

— Цар — чесний чоловік і в нього не мож красти. Ідеме, — каже, — до міністра, ми до того йдім.

Прийшли під міністрову хату. Визирі поодпирані, а вони в хаті говорять. А цар і злодій не можуть послухати, що вони говорять, бо то високо. Каже злодій царьови:

— Схиляйся.

Цар схилився, а він йому на плечі став ногами, і цар підняв його. І злодій слухає, що вони там говорять. Добре слухає. А вони говорять, що тому міністрови завтра буде день народження. І закличуть на той обід царя та отравлять. І міністер буде царьом, а жінка його царицею. А злодій що? Ногою потряс, щоби цар його й зсадив долі.

— Слухай, — питає, — як дати царю знати? Цар каже:

— Я обіцяю на сто процентів, що дам йому знати. А злодій:

— Як ми взнаєме завтра, чи ти дав знати, чи не дав?

І помінялися вони шапками. Злодій дав царю свою, а цар злодію свою. І «добраніч», і розійшлися.

Другий день була неділя. Пішов злодій до церкви й повісив шапку там, де всі шапки висять. Тоти, що за злодіями хитрять, дивляться, хто буде ту шапку брати, бо то царська шапка, видно, вкрадена від царя. Виходили всі з церкви, злодій до шапки, а його хап!

— Ти злодій! Ти вкрав!

Руки йому пов’язали та ведуть до царя, бо вкрав шапку царську! Привели до царя.

— Пресвітлий царю! Туй злодій, котрий вашу шапку вкрав.

— Розв’яжіть йому руки та йдіть додому.

Розв’язали вони злодійови руки й пішли собі геть. А він остався в царя.

Злодій у царя обідає, вечеряє та журиться, як то далі буде. Бо він ударив царя. А він вночі тоді не знав, що то цар. Що то буде далі? Рано встали, випили з царем по погарчикови вина, поснідали, і чекає злодій, що буде далі.

Прибігає міністер:

— Царю, вся гостина вже підготовлена, лиш вас чекають.

— То йдеме. І цей цімбора йде зо мною. Міністер каже:

— Нє-нє, це незнайомий мені.

— Мені знайомий, — сказав цар.

Прийшли там, заходять у кімнати, царя пропущають, а злодія нє. Там шандар. А цар узяв його за руку:

— Це мій друг, ви мені не заважайте.

Шандар видить, що то злодій, пізнає його, але не може нич зробити. А злодій дуже переживає, що буде далі. Там уже сидить уся царська міністерія.

Налляли два золоті погари цареви й царици. А інші погари кришталеві. А цар узяв ті золоті погари й переклав міністрови та його жінці. А тоти погари собі. Міністер каже:

— Не можеме ми це зробити. Ви з своїх пийте, а ми з своїх.

А злодій не міг того витерпіти, вихопив ніж з-за череса й кричить:

— Пий, цар приказує!

А вони вже всі дрижать. Що тото є? Міністер погар узяв і виголошує:

— Будьте здорові! Хто на кого яму копає, той сам у неї падає. Випив він та й кончився. А цар узяв злодія попід руку, і поїхали вони додому:

— Ти будеш міністром.

І злодія поставив на міністра.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
1 серпня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.