Цар і рабин
Українська народна казка Закарпаття
Цар і жид ходили в єдну школу. Вийшов цар з школи й став правити державою. А жид був рабином. Перейшло много років, і цар написав рабину, хотів знати, як його цімбора жиє. І написав цар: «Я прийде до свого цімбори подивитися, як він жиє.» Взяв цар два солдати та приїхав. А в рабина була така стара хижа, же дощ крізь ню падав. Цурава була хижа. А мав другу кімнату, і в тій кімнаті були книги.
Прийшов цар, а рабин молиться.
— Він з небесним царем говорить, не з земним, — сказав цар і чекав під дверми, поки рабин одмолиться.
Як ся одмолив, пустив його рабин до хижі. І повідав цар жидови:
— Я хочу побачити, як ти жиєш.
— Я жию, — каже, — бідно. З того жию, що книги читаю, та ми за то платять по дві коруни на день.
Говорить жид царьови:
— Я хочу тобі указати, що твоя жона ділає. І приніс він дзеркало, і положив на стіл.
— Побачиш, царю, в дзеркало свою жінку.
Цар подивився в дзеркало, а його жінка з міністром на постелі спить. Рабин питається:
— Хочеш його вбити? Я тобі дам свій карабін. Держи до дзеркала, в саму середину, і твоя куля вб’є міністра у твоїй державі.
І цар стрілив, і дзеркало сказилося.
Жид дав царьови друге дзеркало. Зась положив на стіл:
— Будеш дивитися, де твоя жінка діє мертвого міністра.
Цар дивиться в дзеркало й бачить, що жінка ділає. А вона взяла покровець і міністра закрутила. І віднесла в пивницю. І там його положила в гордов. Гордов закрила. А там було ще триста гордовів з вином. І написала на гордові: «Кошарне вино». А кошарне — то було царське вино, його ніхто не мав права пити, лем цар і міністри.
Приїхав цар дому. А перед від’їздом сказав йому жид, його цімбора:
— Я прийду до тебе в два або три тижні в гості. Приїхав жид і каже:
— Но, царю, ходіме. Я би хотів твого вина кошарного випити. Цар запрошує:
— Ходи до пивниці, в мене є вино.
Цар повів жида до пивниці, триста гордовів обійшли — для жида не було кошарного вина. Прийшли до триста першого гордова, а там написано: «Кошарне вино». Жид радить так:
— Царю, ту є кошарне вино. Заклич цигана, дай му золота та бери на бричку царицю.
Розденчили гордов, а там міністер.
— От твоє кошарне вино.
Забрали той гордов на бричку. І циган взяв царицю і завіз її ід’морю. [...] І прив’язав до гордова камінь і верг у море. І до цариці прив’язав камінь і верг у море.
Приїхав циган дому:
— Царю, я кончив діло. Заплатіть мені.
І цар заплатив циганови. А жид говорить царьови:
— Возьми за жону ту служницю, що жидам служить у божници. І він послухав жида і взяв тоту дівку. І взяв цар жида за міністра.