Українські народні казки

Цар і хитрий циган

Українська народна казка Буковини

Був їден чоловік, інвалід на ноги. Написав той чоловік і почепив напроти свої хати на воротях табличку: «Богови не вірю, до церкви не ходю і царя не боюся». Донесли про це царю, і призвав його цар до себе.

— Нащо ти так написав? Чому ти не віриш у бога? А той йому відповів:

— Ви прочитайте ще раз, як я написав. Хіба я написав: «Не вірю в бога?» Я написав: «Не вірю богови?». А чого не вірю? Бо їдного разу я легко одягнувся і відправився в поле, а тут пішов такий дощ, що я весь намочився, простудився і мало не вмер. З того часу я й не вірю богови і знаю, що погода може змінитися.

— А чого ти не ходиш у церкву? — питає цар.

— А ви подивіться на мене. Хіба я можу ходити? Ви ж бачите, що я — каліка на ноги: я їздю до церкви візком.

— А чого ти мене не боїшся? — питає цар.

— Не боюся, бо я виконую всі царські прикази. Хай ті бояться, що законів не виконують.

— Правильно. Молодець, — сказав цар і відпустив його.

А другий чоловік, який був ігуменом у монастирі, написав таку саму табличку. Призвав до себе цар і того.

— Нащо ти таке написав?

— Той написав, то й я написав.

— А нащо? — питає цар.

— Не знаю. Написав, бо той написав.

Питав його цар, чого він богови не вірить, чого в церкву не ходить, чого царя не боїться. А той нічого не може відповісти. Каже цар:

— Я тобі за се діло даю наказаніє. Іди на три роки по світі і розказуй людям, що ти таке дурне написав. Прийдеш через три роки в цей самий день, і щоб ти до того дня порахував усі зірки, скілко їх є на небі. І щоб сказав мені, скілко їх. Зміряй землю, яка вона заглибока, і скажеш це мені. І ще скажеш мені тоді, про що я думаю. Як не скажеш цего всього, то злетить тобі, отче ігумене, голова з плеч.

Записав собі все це цар у книгу і відправив отця ігумена в світ. Іде він світом і плаче, бо не годен цего діла зробити. Здибав його циган:

— Чого ти так сумуєш, чого плачеш? — питає циган.

— Скорблю, бо чую скору смерть. Заданіє, яке мені дав цар, я не годен виконати.

І розказав ігумен циганови, яке йому цар дав заданіє. А циган каже:

— Я тебе можу виручити з цеї біди. Маєш гроші?

— Маю.

— То давай їх сюди. Я піду до царя і все за тебе відповім. Дав ігумен гроші, і циган пішов на його місце.

Через три роки збирається циган до царя. Пішов на ярмарок і купив кобилу. Та кобила була дуже худа, і багато шерсті на ній облізло. Приходи він з тою кобилою до царя.

— Ваше імператорське величество, я з’явився до вас на цей день, як ви казали.

Цар подивився на цигана і питає:

— Коли я тобі казав?

— А ви подивіться в книгу, там все записано. Подивився цар в книгу.

— Правильно, записано. То скажи, порахував ти зірки?

— Порахував.

— То скілко їх?

А циган каже, що зірок на небі є мільярд і три мільйони.

— Ото стілко їх є, скілко шерстин осталося на цій кобилі. А решту шерсті я вибрив, щоб лишилося точно стілко, як зірок на небі. Як не вірите, то перелічіть.

Цар думає: «Або він бреше, або правду каже, але нема як довести». Та й питає цигана:

— А яка заглибока земля? А циган каже:

— Я післав свого батька міряти. Але земля така глибока, що батько ще не вернувся. Як він вернеться, то я вам скажу, яка заглибока земля.

Подивився цар на цигана та й каже:

— А тепер скажи мені, що я зараз думаю.

— Скажу, — каже циган. — Ви думаєте, що я ігумен — отець, а я — циган-кузнець. Я не той, за кого ви мене маєте.

Цар цигана похвалив і нагородив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нелипівці, Кельменецького району, Чернівецької області
14 жовтня 1979 року
Оповідач: Твердохліб Петро Николайович (1904)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.