Українські народні казки

Царський син і змій

Українська народна казка Буковини

Був цар. Була у него керниця з молоком. Весь город ішов до царя за молоком. Хто хоче, бере собі казан молока, а воно далі прибуває. Знали про ту керницю і інші царі. Встав цар їдного разу рано, подивився — керниця порожня: хтось забрав усе молоко. На другу ніч кладе цар коло керниці варту. І побачили вартові, як прилетів до керниці змій. Випив усе молоко та й полетів. Розказали це вартові цареви. Як того змія зловити? Багато раз прилітав змій і випивав молоко, а цар усе думав: «Як його зловити?» І надумався.

— Наливайте, — каже, — повну керницю горівки. Змій нап’ється, вп’яніє — і ми піймем його.

Так вони й зробили. Налляли повну керницю горівки. Змій прийшов, випив усю горівку, вп’янів, упав і лежить п’яний. Тоді вони взяли залізні ланцюги, закували змія, поклали його в залізну кімнату і замкнули там. А на дверях і вікнах були ґрати. Як змій протверезився, то побачив, що піймився.

І сидів там запертий змій місяць. А що робить цар? Просить інших царів до себе на бал, щоб показати їм, яке він чудо піймив. Посходилися царі на такий і такий день, щоб побачити те чудо. Зібралися вони, і цар зачав їх угощати.

А в царя був хлопчик. Може, літ п’ятнадцять йому було. Грався він надворі з м’ячем і кинув м’яч через ґрати до змія. Просить хлопець змія:

— Дай м’яч. А змій йому:

— Принеси ключі, щоб відомкнути ці двері, і я дам тобі м’яч. Хлопець пішов, приніс ключі і подав змійови, а змій дав йому м’яч.

Відомкнув він двері, вийшов і втік. А цар виходи з гостями, щоб показати чудо, яке в него є. Ідуть туди, де був змій, а кімната відкрита і змія нема. Сміються царі з господаря:

— Обманив ти нас.

Цар подумав: «Це лиш хлопець міг зробити». Викликає він сина і питає:

— Ти пустив змія? Хлопець признається:

— я.

— Нащо пустив?

— Бо він не хотів мені м’яч дати, як я не принесу ключів. Я дав йому ключі, а він мені — м’яч. Відомкнув двері й полетів.

Цар розсердився, що зостався перед гостями в брехні. Та й думає: «Що робити з цим хлопцем?» Їден цар каже:

— Таку кару треба йому дати... Інші царі кажуть інше. А батько:

— Розстріл йому.

Але царі не допустили до цего.

— Ви його лучче прогоніть світом, — кажуть вони царю. Він так і зробив.

— Іди, — каже, — куди хочеш, і більше до мене не повертайся. А той хлопець мав царську корону, вибиту на медалі. Ту медаль він носив на ланцюжку на шиї, і її не було видно.

Пішов хлопець. Ішов він, ішов і зайшов у ліс. І далі йшов він, скілко йшов лісом, та й здибає його той змій, що він його пустив. Питає хлопця:

— Що сказав тобі тато за те, що ти мене пустив? А він бере та каже:

— Тато вигнав мене і сказав, щоб я ніколи не повертався додому. А змій йому:

— Як тато вигнав тебе, то живи у мене.

Пішов хлопець до змія і жиє в него. Жиє, як удома. І дуже добре йому. Жив він у того змія, може, п’ять років, а може, й десять. І вже був він у роках. Та й каже змійови:

— Хочу женитися. А змій йому:

— Тут є цар. Він має дочку, дуже гарну дівчину. Йди до того царя і сватай її.

Дав змій хлопцеви царську одежу і відправив до царя сватати дочку. Прийшов він до царя, а цар питає його:

— Хто ти такий? Чий ти син?

— Я такого й такого царя син. Давно було таке діло. Тато піймив змія, а я того змія випустив, і він утік. А цар, мій батько, за таке діло вигнав мене з дому.

— Правильно, — каже цар. — Я був тоді в твого батька. Він хотів тебе розстріляти, а ми сказали йому, щоб не робив цего.

Але не віриться цареви, що це таки той хлопець.

— Є в тебе якісь документи? — питає він хлопця.

— Документів ніяких нема, але є в мене на медалі царська корона. Подивився цар на ту корону — правильно. Повірив цар і погодився дати за него дочку. Та й написав його татови: «Твій син сватає в мене дочку». А тато думав, що хлопець його вже пропав. Як дізнався, що цар віддав за него дочку, то дуже зрадів. А ті два царі сильно дружили. Приїхав цар до свого товариша. Домовилися вони, замовили весілля. І питає тато сина:

— Де ти находився до цего часу? А хлопець йому:

— Я був у того змія, що його пустив.

Просили вони на весілля змія, хлопець звав його татом. Але змій не погодився, щоб весілля робили царі. Сказав:

— Цей хлопець був у мене стілко років. Він мій син, і весілля роблю я. І зробив весілля краще, ніж царі робили. І на цім казка скінчилася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
22 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.