Українські народні казки

Царський син, вигодуваний левицею

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі був такий собі дуже багатий цар. Оженився на коханій дівчині, яка йому була вірною супутницею і господинею. Прожили вони декілька років дружно. Народився у них син. Цар дуже любив сина й жінку. Придворні їм дуже заздрили.

От цар іде у далеку дорогу, а жінка повинна народити другу дитину. Наказує цар всім дворовим і служниці, яка доглядає породілю, берегти її як зіницю ока.

До його приїзду дружина народила сина, все було добре, а придворні із заздрощів до дружини і царя придворні написали йому, що вона народила виродка, не то кота, не то собаку. Жінку з дитиною засмолили в бочку, і пустили в море. Хвиля моря взяла бочку в свої обійми і понесла. І от пливли вони довго чи ні-буря викинула їх на берег. Бочка ударилась об якийсь камінь і відкрилась. Мати не знала що це зробили придворні.

Ішли довго, аж поки захотіла мати спать. Лягла під кущиком та й заснула. Прокинулась а її синочка немає. Плакала, побивалася не могла знайти.

Пройшло багато часу, а мати все шукала сина і натрапила на маленьку хатину, де на окраїні лісу жив одинокий дід. Дід їй гарно поміг, прихистив у себе. Мати ж не знала того, що цар повернувся і дуже за нею сумував.

І от пройшло багато часу, і одного разу дід, у якого жила царівна-мати побачив у лісі хлопця, який сидів між левами, а вони його не займали. З тих пір дід почав слідкувати за левами. Його здивувало, чому ж звірі не рвуть хлопчика. Час іде, хлопець росте міцний і хороший. Дід довго не розказував матері, а потім все ж розказав, що він бачив у лісі, як левиця годувала сина. Мати пізнала свого сина, бо він дуже був схожий на батька і у нього на шиї був медальйон, той що їй подарував цар.

Одного разу мати зустріла хлопця і левицю, зраділа і дуже плакала. У левиці теж покотились сльози. Мати сина не займала, бо він не розумів людської мови, а гарчав. А як стали зустрічатись часто, він став запам’ятовувати слова, стали разом спілкуватись. Але в основному дружив із левами. Як тільки йому загрожує небезпека, як він крикне, то левиця і всі леви стають навколо нього колом. Так і виріс справжнім красенем.

На батька-царя йшло якесь військо війною. Його домашній син пішов захищати батька. Йшла велика битва. А цей що в лісі, просить матір «я чую в собі велику силу, хочу піти повоювати».

І він уступив у бій і так рубав ворогів. І ніхто не знав звідки ,він узявся. А як йому стало у битві важко, появилася левиця і вступила у битву зненацька. Вороги почали у паніці тікать хто куди. І цар переміг. На честь перемоги цар влаштовує бенкет воїнам, а коли був бенкет, то той син, що жив дома, сказав що запросив юнака який допоміг перемогти ворога, а коли його запросили, цар спитав, звідки він і якого племені. Він сказав «Не знаю». Тоді цар придивився, що між собою схожі сини, і впізнав на грудях його медальйон який дарував дружині. Розказав син царю, де його мати. Цар приказав левицю держать і кормить при дворі і послав гонців за матір’ю. Коли її привезли, усі зажили щасливо і жили довго-довго.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

273 (5038). Царський син, вигодуваний левицею. СУС 938. Записала Бондаренко Валентина 2008 року.
Оповідач: Фесенко Марія Никифорівна (1930 року народження), Іванівка, Семенівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.