Українські народні казки

Царські загадки

Українська народна казка Гуцульщини

Був пан, дідич багатий, на всю державу за всіх дідичів багатіший. Дуже йому було добре. Мав слуги, служниці, всього по достатку. Він лиш тілько знав з бухгалтерії, чого він кілько має. Він не хотів собі це на пам’яти мати. І не знав він, як перед світом погоноритися, щоби люди знали, як йому добре. І написав собі таблицю:

«Чи є хто у цій державі такий заможний, як я? І чи є хто в цій державі такий, щоби йому нічого не бракувало, як мені? І чи є на світі така людина, щоби не мала жури * на макове зерно, як я не маю?»

Мушія * його була недалеко від дороги, а керниця * при самій дорозі. Він прибив ту таблицю до керниці. Хто йде, нап’ється води і прочитає, як хоче, таблицю.

Протяглося, може, місяць, може, два. І їхав на прогулянку по селах цар. їхав собі з військом, дивиться, коло керниці таблиця. Заінтересувався цар: що там написано? Став він проти тої керниці і сказав війську:

— Станьте.

Військо стало. Післав цар одного жовніра *, щоб прочитав таблицю. Той прочитав, підійшов і каже цареви, що написано там таке: «Чи є хто заможніший від мене? Чи є ще хто в державі, щоби йому нічого не бракувало, як мені? Чи є ще хто на світі, щоби не мав жури на макове зерно, як я?»

Послухав цар, подумав та й каже:

— Я ще такого не чув, щоби хтось не мав жури на макове зерно. Ви, жовніри, у мене нагодовані й одягнені. Хай підійме руку той з вас, що не має жури на макове зерно.

І ніхто не підоймив руки. Каже цар:

— Дитина ще рочок має, а вже вона має журу. Хоче щось узяти, а їй не дають. Я ще не чув, щоб хтось не мав жури.

Дуже цар собі це в голову набив. Поїхали вони далі, і їхали, куди їхали, і приїхали до столиці *. Військо пішло на своє місце, а цар ліг і не може заснути. Завидує він тому панови. І запитав цар, як той пан називається. І написав до него листа, щоби він такого й такого числа прибув до него. Пан дістав листа і сказав фірманови *, щоби вимив файно коні, аби виділи всі, що то дідич їде. Прибили коням срібні підкови та й їдуть до царя.

Приїхали вони, а там пост стоїть, але пана пропускають, бо він мав царську печатку. А фірман лишився. Зайшов дідич до царя, вклонився. Каже цар:

— Я їхав коло ваших домів. У вас була прибита таблиця. Чи вам так жиється, як там написано, чи ви лиш написали для людей?

А дідич каже:

— Таки так мені жиється.

— Я вас прикликав, аби ви мені щось відгадали, — каже цар дідичеви. А дідич каже:

— Я буду чути, яка загадка.

— Як у землю заглибоко *, як у небо зависоко *, що бог на небі робить?

А дідич каже:

— Над цим треба подумати.

— Ну то їдьте до того і того числа додому, а того числа приїдете й мені відгадаєте.

І сказав йому цар:

— А як не відгадаєте цю загадку, то ваше дідицтво буде знесене. Але дідич цим не зажурився ніц а ніц *.

Приїхав дідич додому, сів собі на ґанок та й починає думати, як відгадати царську загадку. А в того дідича був оден дід-свинар. Дідич його дуже любив, бо він файні казки розказував. І про Кошутську війну розказувати любив, і дідичеви було то інтересно слухати. Увійшов той свинар до дідича, а дідич сидить собі та й думає про ту загадку. А вони собі були гейби * товариші. Питає дід:

— Пане, як вам гости лося в царя? Чого ви туди ходили і що вас там питали?

— Сказав мені цар загадку.

— Та й що за загадку дав цар? А дідич каже:

— Сказав мені цар, щоби я відгадав, як у землю заглибоко, як у небо зависоко і що бог на небі робить.

А дід на то сказав дідичеви:

— Я би йому спросоння цю загадку відгадав.

— Ну то скажіть мені.

— Ні, вам не скажу, тілько можу йому сказати, цареви. А дідич питає:

— Ви би пішли зо мною до царя?

— Чого не піду? Можу піти.

— Ну то, — каже, — того й того числа підемо.

Прийшло то число, дідич сказав фірманови чисто випуцувати * коні. Діда помили в бані, дали йому файне вбрання, і поїхали вони чотирма кіньми до царя. Приїхали, лишає дідич діда коло фірмана, а сам іде до царя. Прийшов, а цар питає:

— Ну, відгадав мені загадку? А дідич каже:

— Я про те й не думав. Я маю замісника і сам за таке не переживаю.

Цар зумівся *, що дідич має його на збитки.

— Клич замісника сюди.

Пішов дідич за замісником. Прийшов дідо, засалютував, бо він військову дисципліну знав. Цар зачав у діда питати:

— Як у землю заглибоко, як у небо зависоко і що бог на небі робить?

А дідо каже:

— Земля дна не має, бо все в землю тане: люди, худоба, ліси — все, і земля не вивержує нічого.

Цареви відповідь вдалася *.

— А небо, — каже, — ми не міряли та й ніхто не міряв, але то невисоко, бо ми очима видимо. А що бог у небі робить, це ви дуже хочете знати? — питає дід.

— Це таки я дуже хочу знати. Каже дід:

— Як вас кортить знати, що бог на небі робить, дайте свій мун-дур * на мене, а я дам свій на вас.

Та й цар пристав * на це. Перебралися вони.

— Та й дайте мені бровник *. І цар дав йому.

— Тепер, — каже, — скажу вам, що бог на небі робить. Робить бог з царя свинаря, а з свинаря царя.

Та й там був горнець, та й байці кінець.

Походження та примітки

* Жура́ — журба.

* Муші́я — велике панське землеволодіння.

* Керни́ця — криниця.

* Жовні́р — солдат.

* Столи́ця — тут: царський або королівський палац.

* Фі́рман — кучер.

* Заглибо́ко — тут: завдовжки.

* Зависо́ко — тут: заввишки.

* Ніц а ніц — анічогісінько.

* Ге́йби — наче, немов, ніби.

* Пуцува́ти — чистити.

* Зумі́тися — здивуватися.

* Вда́тися — тут: сподобатись.

* Му́ндур — тут: одяг.

* Приста́ти (на щось) — погодитися.

* Бро́вник — пістолет системи браунінг.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
4 грудня 1983 року
Оповідач: Рибчук Анна Петрівна (1909 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.