Українські народні казки

Цвях-годувальник

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було то не пам’ятаю точно коли, може, років 60 тому, а може і більше, я була тоді ще зовсім молодою, а якою вродливою дівчиною, всі в селі заздрили. А хлопці як бігали… та я то не про те й говорю.

Так от, як я уже сказала було то давно в моєму рідному селі. Я там з мамою і братами, а в мене було їх п’ятеро, пережила всі біди і пізнала щастя. А скільки там бід було… Так от приїхав до нас в село такий чоловічок… Чому «чоловічок» то вже і не пам’ятаю, але всім селом кликали його чоловічком. Він був такий низенький із довгими темними вусами. Я його згадала, того, що був із ним пес. Та не просто такий пес, а такий товстий, якого ще не бачила. Такий білий а на ньому багато чорненьких цяточок. Й шо то за тварина така? Це я тільки недавно дізналася, що то така порода, кличуть її далматинцем, чи як там?

Так от, поселився цей «чоловічок» із своїм псом в крайній хаті. Ото як із села ідеш, то в заростях уже і не побачиш. І не працював той чоловічок, і їсти в нього було небагато. А в кого тоді багато було? Тому то й собаки не годував.

Ото як визирнеш у вікно, то по вулиці іде, і так поважно, ніби знає куди йде, отой пес. А іде він за село, а там у нас поле, а там річкою і лісом. Та довго він іде, довго. А під вечір повертається, і не сам, а несе в зубах то довгий шмат хліба, то великий шмат м’яса. І дивувалися всім селом, як оце собача Цвях (ми так його звали бо в нього лапи були тоненькі як цвяхи) і себе, і хазяїна без їжі не залишить. І скільки слідили за тим псом, ніколи не знали, звідки він їжу бере. От такий годівник був Цвях!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сивокобильська Євдокія Олександрівна (1950 року народження), Дніпропетровська область, Самарський район,
4 (7156д). Цвях-годувальник. СУС —, новотвір. Записала Ципля Анастасія 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.