☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Циган Йовжі
Українська народна казка Закарпаття

Була на селі копальня. А в ковальні робив циган, молодий і красний. Звати його було Йовжі. Чорний був, зуби білі, а волосся кучеряве. Дуже був гарний циган. Ходив він за єдною циганкою, за Йоланою. Вона була дуже красна. Йовжі хотів її взяти за жону. Вна служила в попа, тота Йолана. А як дознався піп, же він хоче її взяти за жону, та його дав у вояки. Йовжі одслужив там і вернувся додому. І почав далі ходити за Йоланою, за тою дівочкою. Йолана йому не признавалася, же вона з попом ся любила. А він не догадувався про то. І Йовжі посватав Йолану. Загнав старосту та посватали, та мала бути свадьба. Вони зайшли до попа й повіли попови, же хотять свадьбовати. Піп у церкві проголосив воголоски, що такі то й такі будуть свадьбовати.

А тоді був такий звичай, же три рази мусіли проголосити в церкві тоти воголоски, три неділі. Раз оголосили, а ту якраз приходив Великдень, і посіли всі люди йти до попа сповідатися. Хто ся не висповідав, свячену паску не смів їсти, бо грішний. Мусів свої гріхи сповісти попови. Піп сказав, же хто не висповідається, лем буде не паску їсти, а коров’ячі перегрозки. Раз таке діло, Йовжі каже:

— Мушу йти сповідатися, бо сусідський Ферко вже їв перегрозки. Діти сміялися, жона сміялася, а Ферко мусів їсти на мисці перегрозки.

Прийшов Йовжі ід’попови:

— Слава Ісусу Христу!

— Слава навіки, Йовжі. Прийшов-ис ся сповідати?

— Ай, пан превелебні, прийшов-им ся сповідати. Ай, приніс вам, ади, кугута.

— Та покладь, Йовжі, кугута в кошар, а сам клякай і говори мені, які гріхи маєш.

І Йовжі зачав думати, які гріхи має:

— Та які, пане превелебні, гріхи? Я гріхів не маю ніяких.

— Та як не маєш, Йовжі? Та що, ти не крав ніколи нич?

— Я, пане превелебні, не крав. Я лем брав.

— Та що-сь брав?

— Та коли омбрелу, коли калап, пане превелебні.

— Йовжку! Та ж то гріх. То гріх!

— Та який то, пане превелебні, гріх? Та я не крав.

— Але взяв-ись, Йовжку, чуже. То великий гріх. Тобі, Йовжку, не мож побиратися з Йоланою. І щоб того гріха не було, ти мусиш іти на три роки аж на семий хотар. Іди додому, най тобі пририхтують дома їсти та підеш у путь.

І так було. Йовжі прийшов дому, дома му спекли шіпок. Узяв він той шіпок у тайстрину й з тою тайстриною пішов. Іде путьом, іде, мухи його кусають, води би попив — води не є. Упав Йовжко в шанець і лежить. А ту прийшов ментив, і взяли Йовжку на ментив. І повезли Йовжку до шпиталю.

Як привезли Йовжку в шпиталь, дали йому ліки, і перейшло мало Йовжку, і Йовжка такий красний. Сам чорний, волосся кучеряве, зуби білі. На Йовжку зачали припозирувати жінки, який Йовжка красний.

Лежить Йовжко, вже Йовжкови ліпше, і повіла йому монашка, же міг би до неї прийти на такий і такий поверх, у такі й такі-то двері, а на дверях нумер такий і такий. Йовжка ся вмив, убрався, пририхтувався й пішов до монашки. Прийшов на поверх, позирає, де то такі двері, де такий нумер на дверях. І почав питатися, бо не годен був такий нумер найти. Вказали йому, потрохкав у двері, монашка отворила та кличе:

— Ту, Йовжку, ту. Я ту. Він прийшов, поклонився:

— Слава Ісусу Христу! Вона йому одклонилася:

— Слава навіки богу!

— Сідай, Йовжку.

А на столі вже все: і вино, і курка, і булка. Йовжка позирає, Йовжка не дуже й голоден, бо в шпиталю їсти давали, і файно йому давали, бо він був циган парадний. І навіть не видно було, же то циган. Красний був циганисько.

Монашка пропонує йому:

— Йовжку, та ти б мало вина випив.

— О, — відмовляється Йовжко, — мені вино заказане. Мені піп заказав вино, я не смію його пити.

— Йовжку, та то не вино, то з грозна юха.

— О, — каже, — кеть з грозна юха, то мож. Я тото буду пити, кеть з грозна юха.

— Но та п’єш, Йовжі, та закуси, — просить, — ади, куркою.

— О-о-о! Та мені не мож м’яса їсти. Мені м’ясо заказане. Мені піп заказав м’ясо. Я не смію м’яса їсти, лем шіпки.

— Та то, Йовжку, не м’ясо. То курятина. Їдж, Йовжку.

— Та, — каже, — кеть курятина, то мож.

І Йовжко тото поїв, наївся добре та й сидить. І монашка випила. Веселі вони обоє, почали обніматися. Обнімалися, обнімалися та й полягали спати. Йовжка доста скромно поводився, а вона питає:

— Що з тобою, Йовжку, що ти якийсь такий чудний? Що з тобою, Йовжку? Чи трохи хворий, чи що?

— Та ні, та мені нич не є.

— То що ж ти такий, як би-сь не мав ніякого серсаму. То що, не маєш серсаму чи що?

— Де не маю? Та я маю, — відповідає, — в кузні всякий серсам, який лем треба.

— Та не такий се-е-ерсам! Я тобі говорю про такий серсам.

— О, — каже, — з вами мені таке не можна робити, ні. Мені піп заказав, же я з жонами нич не смію мати.

— Я не жона, Йовжі, а Христова сестра.

— О, кеть ви Христова сестра, то я — Христів брат. Я — брат Христів!

І Йовжко все робив там. Лікувався й садив квітки, в городі дещо робив. Одбув Йовжко свій строк, три роки, і вже його тягне за Йоланою. Випровадили його з тої лікарні та йде він помалу додому. Приходить і зустрічається з попом. Піп якраз позерався на облак. Йовжко вітається:

— Слава Ісусу Христу, пан превелебні!

— Слава навіки. Що ти за єден?

— Та я Йовжі. Той, що мав ся женити, а ви мене, пане превелебні, спровадили на три роки аж за семий хотар. Та я вже одбув три роки.

— Зайди до мене, та мені повідж, як то було.

— Я, пане превелебні, все так робив, як-исьте мені казали. Я все так робив.

— Лем ходи до мене, ходи до хиж, та мені розповідж, як там ти робив. Що там було, як було. Все розповідж.

Йовжко прийшов до попа на фару й розказує, як тото було.

— Йовжку, чи відбув ти покуту, що я тобі давав?

— Ой пан превелебні, я все так робив, як-исьте казали. Я не їв м’ясного. Я, пане превелебні, їв лем курятину.

— Йовжку, та то гріх. То гріх! Але пива, Йовжку, ти не пив? Чи ти, Йовжку, пив вино?

— Я лем пив із грозна юху.

— Йовжі, та то вино, та чого-сь пив? Та то покута була на тебе велика. Та неслободно було тобі пити вино. Але я тобі ще казав, би ти із чужими жонами нич не мав.

— Та я не мав нич із ніякими чужими жонами, лем з монашкою.

— Йовжі, та ти знаєш, хто то є монашка? То Христова сестра.

— Пане превелебні, кеть вона Христова сестра, то я Христів брат. І піп йому женитися не дав. Чому не дав женитися? Бо Йолана служила в попа і піп з Йоланою любився та все глядав якусь хибу, жеби Йовжі не міг взяти Йолану.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Перечин, Перечинського району, Закарпатської області 28 березня 1991 року Іванчо Єлена Михайлівна (1925 року народження)