Циган на заробітках
Українська народна казка Закарпаття
Один ґазда покликав косити свого кума-цигана. Сіножать була далеко, тому всі косарі взяли собі їжу в поле. Стали до роботи, вкосили кілька валків. Та доки прийшли, доки поробили, сонце піднялося. Ніби настав час і снідати. Сіли куми під грушею, снідають. Коли з’їли сніданок, циган каже:
— З’їжмо, ґаздо чесний, і обід, щоб на нього не витрачати марно час.
«Добре!» — думає ґазда й кладе на обліг обід. Циган їсть так, що за вухами тріщить.
— З’їжмо, куме, й вечерю, щоб час на неї не марнувати! — промовив циган.
«Добре!» — думає ґазда, бо сподівається, що тепер косар уже до самого вечора буде підтинати траву. З’їли й вечерю.
— Та у нас, куме, такий звичай, що після вечері вже роботи нема, — каже циган-косар. І пішов собі спати.
Газда косив цілий день сам.
Другого дня знову вийшли в поле косити газда й кум-циган. Та газда домовився зі своєю жінкою, щоб вона принесла пізно сякої-такої сьорбанки. Він на неї ніби розсердиться, поженеться полем, щоб її набити, а вона впаде, й страва розіллється.
Косять, косять газда і циган. А кума їсти не несе. Дивиться циган на небо, сонце високо, скоро вже й обід, а їсти нічого. Вже сонце пішло з полудня, вже й вечоріти починає, а куми нема. Газда ніби сердитий. Нараз циган помітив жінку ґазди, зрадів, а чоловік вовком біжить до жінки й косою розмахує.
— Куме, дай покій кумі, бо ще страву розіллє! — кричить циган.
Та газда біжить. Раптом жінка впала, горщики почерез голову покотилися.
Газда тільки подивився, як його жінка поклала порожній посуд до торби й пішла додому.
Циган шкодує, що страва розіллялася, та мусить косити голоден. Косять, косять, вже й місяць зійшов, а вони косять. Показує циган місяць на небі й говорить, що днина закінчилася.
— То брат сонця! — каже газда й додає: — Треба косити далі!
Косили доти, доки й місяць не зайшов. Тільки тоді пішли додому.
Поставила жінка на стіл обід і вечерю. Та ставила спершу дещо посьорбати, а під кінець принесла пироги, голубці. Наївся циган перших страв, а другі тільки крадькома до пазухи кидає. Помітила ґаздиня циганову хитрість та й каже:
— У нас, куме, такий звичай: поїли, повечеряли, починайте танцювати.
І зразу вхопила кума під боки й закрутилась у танку. Все, що циган за вечерею кинув за пазуху, випало.
Прийшов циган за платнею. А договір був такий: торбу борошна за кісьбу. Циган прорізав торбу і під нею поставив мішок. Насипає газда борошна, насипає. Торба вже давно має бути повна, а борошно і дна не закрило. Дивиться газда, а під торбою вже повний мішище.
— Та що це, куме?
— Та то, прошу вас, куме, такий брат торби, як місяць — сонця!..