Українські народні казки

Циган у вовчій ямі

Українська народна казка Закарпаття

Цигана закликали на свадьбу в гудці. А свадьба тота була на другому селі. І циган на то ту свадьбу пішов пішо, а свадьба була два дни. Та там був, на тій свадьбі, і то вже мав іти додому. Та йшов він пізно. Прийшлося йому йти через ліс. А в лісі сніг був великий. Пішником не міг циган іти, бо сніг був і не видно було пішника. Йшов циган, та попав у вовчу яму. Він попав у ту яму, а там уже до того попадали вовки.

Зачали вовки цигана їмати і хотіли його роздерти й поїсти. Циган уже не знав, що йому робити. Думав, що тутка вже смерть: «Так уже суджено, що мене ту вовки роздеруть.»

І що собі циган придумав? «Буду на гуслях грати». Узяв гуслі й зачав густи. Гуде він на гуслях, а вовки почали вити. Виють вовки, а циган гуде. А тим часом підійшли гайники. Що тото? На гуслях хтось гуде та вовки виють. Де то є?

Вони підійшли ід’тій вовчій ямі та позирають — циган на гуслях гуде, а вовки виють. Питають гайники:

— А ти ту що робиш?

— Та, — відповідає, — ходив-им на свадьбу на друге село, та й ішов пізно із тої свадьби. Пішник замело. І я пішов лісом та, ади, впав у вовчу яму. Та й вовки ту зо мною. Лем собі придумав на гуслях густи та мало вовків утихомирив. Хвала богу, же ви прийшли, та-сте ня урятовали. Вам дякую, бо інакше були би ня ту вовки роздерли.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Перечин, Перечинського району, Закарпатської області
28 березня 1991 року
Оповідач: Іванчо Єлена Михайлівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.