Українські народні казки

Циган у церкві

Українська народна казка Гуцульщини

Перед Великоднем усі сповідалися. Навіть діти цілою школою йшли. Прийшов до сповіди й циган. Прикляк перед ксьондзом, а той питає:

— Чим ти бога прогнівив?

— Прогнівив я бога. Я, — каже, — б’юся.

— Це дуже погано, — каже ксьондз. — А що тебе так нервує?

— Мене найдужче нервує, як хтось бреше. Я тоді не сварюся, а просто б’ю в писок.

Ксьондз це вислухав, подумав та й каже:

— Слухай, це гріх. Але я тобі дам на це раду, і ти не будеш грішити.

— А яка рада на це?

— Якщо ти вчуєш, що хтось бреше, то засвищи собі голосно, як лиш зможеш, та й іди від него.

Сказав це ксьондз та й питає:

— А ще якими гріхами ти прогнівив бога?

— Отче духовний, я ще ла́ким щось украсти.

— О, — каже, — негарно так робити. Це великий гріх.

— Я це знаю. Але як уздрю якусь річ, то не можу витримати, аби не вкрав.

За цей час, що був коло ксьондза, циган додивився, що в ксьондза на камізельці * золотий ланцюжок. То, значить, і годинник там має бути золотий.

— Ну а що ти такого вкрав? — питає ксьондз.

А цей уже годинник відчепив та й витяг з кишені. Та й каже:

— Я вкрав золотий годинник. Каже ксьондз:

— Це дуже великий гріх ти зробив.

— Ну а що би зробити, щоби не було за це великого гріха?

— Щоби не було гріха, то мусиш віддати вкрадене.

— А хіба я знаю, як це зробити? Я хіба даю вам. Та й дає ксьондзови його годинник. А ксьондз каже:

— Мені не потрібно крадених речей.

— Ну а що я маю робити, як властитель не приймає?

— Якщо так, то можеш залишити для себе, та й гріха не буде. А що ти ще нагрішив?

— Більше я нічого такого не кімую *. Оці в мене гріхи найбільші.

Ксьондз подумав, яку циганови дати покуту, сказав, скільки йому разів виказати «Отче наш», та й пішов циган. Та й другий перед ксьондзом приклякає.

Минув якийсь час. Знов у церкві служба. Приходить на ту службу й циган. Відбулася відправа, і начинає ксьондз казати казання *. Та й говорить про початок світу. Як бог сотворив землю, воду і всю природу, а людини ще не було. Під конець сотворив бог чоловіка з глини. Та й, — каже, — вдунув у него душу і поставив у городці при плотці, аби сох на сонці. Бо він був з глини. А на те циган як свисне! Аж свічки впали. Люди цигана спіймали та й поставили перед ксьондза. А ксьондз питає:

— Чого ти свищеш у церкві? Ти що, розуму не маєш?

— Та ж ви, — каже, — так учили, щоб я свистав, отче. А ксьондз каже:

— Вчив. Але свищи тоді, як хтось тобі бреше в очі.

— Та ж, — каже, — панотче, ви збрехали оцеї хвилини. Бо хто тоді городив пліт, як був Адам з глини?

Походження та примітки

* Камізе́лька — безрукавка.

* Кімува́ти — пам’ятати, тямити.

* Каза́ння — проповідь священника в церкві.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Черганівка, Косівського району, Івано-Франківської області
9 квітня 1984 року
Оповідач: Дущук Петро Юрійович (1912 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.