Українські народні казки

Циган і кума

Українська народна казка Бойківщини

Жив у своїм домі єден чоловік з жінкою. А по сусідству жив циган. Той господар був спіш, дзвони зливав. І їздив він собі за матеріалом для дзвонів. А циган усе дивився, коби той господар з дому поїхав, бо він до тої жінки приходив. Господар впряже воли і поїде собі, а циган зразу приходить і сидить у хаті цілий день. І ввечері сидить. А жінка зварить вечерю та й вечеряє. Та вже й цигану дає вечеряти. Повечеряє жінка та й лягає спати, а циган і собі коло жінки лягає. І так за рядом робить циган, як чоловіка нема.

І набрид жінці той циган, що так до неї приходив, і вона сказала свому чоловікови, що їй циган супокою не дає. Як чоловік поїде по матеріал, циган все коло неї спить. Розбереться голий та й лягає коло неї. І так їй уже набрид.

Господар поговорив з жінкою та й знову врихтовує тоту фуру в дорогу, цілий день поцоркує коло воза. Та з того боку, та з того. Та все по желізі цоркне та цоркне. А циган усе в вікно дивиться. І ввечері поїхав господар геть.

А циган приходить до куми і сидить, сидить. Кума вечерю варить. Зварила вечерю та й по вечері вже лягає спати — циган і собі коло неї ліг. Ліг собі коло жінки, а чоловік вернувся додому. Гойкає під вікном:

— Жоно, жоно, відомкни!

А то вже ніч. Вона встала відмикати, а циган каже:

— Йой, де мені тепер голому дітися?

— Знаєш що? — каже вона. — Є оди межи двома постелями царок такий і там двоє телят є. Та й іди сховайся голий межи телята.

Циган скочив там і став цапки межи телятами. А вона пішла, відкрила двері, і входять разом з господарем два купці. Два купці з палицями.

— Чого ти вернув з дороги? — питає жінка.

— Мене ці люде завернули, бо хотять теля купити. Їм треба теляти. А в нас телята є, та й я хочу продати єдно.

Показує господар свої телята. Ударили вони єдно теля палицею, теля підскочило. І рикнуло: «Е!» та й сховалося за друге теля. Тоді вдарили палицею друге теля. І друге підскочило й рикнуло: «Е!»Та й сховалося за друге теля. А вони вдарили палицею голого цигана. Ударили, а циган гикнув та й сховався за теля. А тоти купці кажуть:

— Тото телятко ми собі подобали, бо то бичок расовий. Ми тото людиме. Що, газдо, хочете за того бичка?

— Та що? — каже. — Треба дати двісті карбованців за того бичка. Так, щоби ви взяли. Як хочете, як-исьте собі подобали. Я дешевше не дам.

— То добре. Нате оди п’ятьдесять карбованців на завдаток. Бо ми вночі його не озмеме. А завтра ми прийдеме та озмеме. І доплатиме. Даме вам двіста карбованців.

Файно. Пішли купці геть. Циган одівся і потиху вийшов з хати. І господар того «не чув».

А на другий день господар знову врихтовує собі підводу. Робить усе коло воза. А циган так щиро дивиться, коби господар скоро з дому пішов, би він, циган, пішов до жінки. І робив господар коло фури до пере вечором. А тоді впряг воли й поїхав.

Як поїхав чоловік, циган зразу прийшов до куми. А кума зварила собі вечерю, повечеряла. Далв повечеряти й циганови. Та й по вечері лягає кума спати. Як лягла, так і циган коло неї лягає. Розібрався і голий лягає коло куми, а господар уже коло дому гойкає:

— Жоно, жоно, відомкни!

Встає жінка з постелі, іде відмикати і відкривати двері. А циган каже:

Йой, кумо, де мені голому дітися?

— Та, — каже, — ходи зо мною в двері. Сядеш у коморі межи дзвони та й будеш там сидіти.

Та й пішов циган з жінкою в комору, де господар складав готові дзвони. Вона лишила його там та вдері відкрила і свариться на газду:

— Ходиш поночі, не даєш мені супокою, не даєш спати. Мені спати хочеться, а ти не даєш. Чого вернувся з дороги?

А він каже:

— Тоти люде мене завернули, що хотять дзвони купувати. Та й я вернувся.

І знову прийшли купці з палицями. Господар завів їх у комору. Ударили в єден дзвін, дзвін задзвонив: «Бом-м-м!» Ударили вдругий, знову «бо-м-м-м». ударили цигана, а циган зачерепів:

— Бем-м-м!

Та й далі б’ють у тоти дзвони купці. Та й кажуть:

— Отой добрий дзвін є, але десь він розпукся. Черепить. Файний, теньгий дзвін, але черепить.

А господар каже:

— Ви, купці, не вмієте дзвонити. Дайте мені ту палицю, я вмію дзвонити. Я виробив тоти дзвони, і я вмію в них дзвонити.

Та як зіправ цигана раз попри раз, циганови прийшло до плачу. Як ударить його господар, а циган відповідає то на грубий, то на тонкий голос:

— Бам-м-м! Бам-м-м! Бем, бем, бем!…

— Добре, господарю, — кажуть купці, — ми цей дзвін озмеме. Але не тепер, уночі, а вдень. Кілько той дзвін має коштовати?

— Буде три сотні коштовати той дзвін, — каже господар.

— То няй буде. Ми завтра озмеме його. Прийдеме завтра й озмеме.

Та й пішли тоти купці. А господар пішов до хати, повечеряв та й ліг спати. А циган з комори та й додому.

Та й виладжується господар в дорогу і третього дня. Вирихтував тоту підводу та й увечері їде. Господар з дому, а циган в дім. Приходить знов до куми. Кума зварила вечерю, сіла вечеряти, та й цигана до вечері запросила. Повечеряли, та й лягає кума спати. А циган знов розібрався наголо і ліг коло неї.

А господар знову з купцями приходить. І гойкає:

— Жоно, жоно, відомкни!

— Йой, — циган каже, — кумо, де мені тепер голому дітися?

— І-і, — каже, — уже ніде не йди, але тут, у хаті зостанься, оди коло стіни постоїш. Там якісь прийшли. Вони подивляться та й підуть геть.

Та й той послухав. Вона пішла відомкнула двері. Входить господар у хату. А жона каже:

— Ти чого з дороги вернувся?

— Йой, ототи мене люде завернули, бо хотять. — каже, — образи в мене купувати.

А голий циган під стіною стоїть.

Господар узяв свічку, засвітив і показує їм ікони від дверей аж до другого кута.

— Господарю, ви тут таке розп’яття велике зробили. Ми то собі подобали в ми то купимо.

— О, та купуйте.

— Та ви трохи недобре зробили, ви йому чоловічеську природу природу приробили. Ми такого ще не виділи ніде.

Як почали вони присвічувати свічкою, то все циганови попід ніс огньом та попід ніс. А циган не подається нікуди нич, до стіни припертий.

Та й купці вже торгують тото «розп’яття», хотять його купити.

— Що, газдо, хочете за то розп’яття?

— Та, -каже, — треба дати двісті карбованців за тото, як подобали-сьте і хочете взяти.

— Ми собі подобали та озмеме.

— То заплатите…

— Але ми тепер не береме, завтра прийдеме та озмеме.

Та й пішли купці з хати. А циган нічого не питав, тілько зібрався в тото верхнє шмаття і пішов до свої хати. І вже відтоді до куми більше не приходить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

50 (1942). Циган і кума. СУС — 20 листопада 1988 р. Матляк Семен Іванович (1922). Львівська область, Турківський район, село Верхнє Висоцьке